"Ти сонце моєї долі, якір моєї свободи..."
Ліна Костенко
По вихідних ти ходиш до Мекки,
Я на берег пустинного моря,
Ти резистентна до болю і спеки,
Але лабільна до холоду й горя.
І не знаю скільки сторін
В особистості чи в медалі,
Від кожної грані - окрема тінь,
Від найгострішої - то найдалі.
І як описати тебе у словах,
Коли по суті - суцільні рефрени,
У твоєї гордості на постах
Шахиди й канадські клени.
Ти не говориш, ти завжди мовчиш -
Коротший так шлях до суті.
Чого ж ти мене у житті навчиш,
Залишивши на розпутті?
