На берег моря серед небаченої кількості старих і молодих мушель винесло штормом одну...й не скажеш, що особливу, а просто надщерблену. Люди, прогулюючись, підбирали красиві мушлі. Діти робили прикраси, дорослі прикладали до вуха, чули там шторм, що викинув ті мушлі на сушу. Надщерблену ніхто не брав. На прикраси не годиться, моря в ній не чутно. Звук в ній не сидить, бо надщерблена...Аж один хлопчик пошкодував чи що, підібрав. Роздивився і немов у свисток, видув кілька нот. Заворожливі туга і ніжність плеснули з тієї мушлі. Вона, як чарівний ріжок наповнилась звуками. Та наскучило за якийсь час хлопчику так забавлятись. Кинув він ту дивачку і... хіба мало справ на світі? Справ багато і розваг не менше, а час все сортує. От колись так захотілось хлопцеві почути себе у надщербленій мушлі знову, відчути знову те, коли для звуку потрібні двоє, що побрів на берег, шукати її. Але вже минуло стільки штормів, стільки приливів і навпаки, що серед множинності старих і молодих прекрасних мушель тієї не знайшов. А вона час від часу тужила його голосом, коли якийсь заклопотаний вітер торкався її надщербленої душі.
