5 хвилин до дощу і забарвлена літом вже тиша...
Я не знаю чому, але в цьому є свій реверанс...
Не знаю ще як, але тут таки мабуть я лишу,
На лаві, тривогу, і затертий, чужий декаданс.
Лишу перехожим загадку про час й безкінечність
І міміка зрадить холодний здавалося б розум.
І кожен із нас мріяв хоч раз про справжню доречність,
Про різні веселки, осінні і літні вже грози.
Не суть...все не те, скоро дощ, з ним ми станемо ближчі.
Безбарвна самотність! Хтось душі моїй знов дає шанс.
Нічого,що спогади більше мені вже не свищуть,
Я не хочу пірнати у твій затяжний декаданс.
Краплі, невимовно холодні, і теплі водночас.
Здається мені по шкірі струмом пройшов ренесанс
Монологи про тебе вже точно будуть коротші,
А сьогодні у долі я виграла у преферанс.
