>
навіть коли в голові волочаться роями думки, мій розум залишається стійким і непорушним,бо м’язиста частина мого тіла викохує краплинками крові паломницьку віру в утопію.
Ідеалізуємо наш світ,а лебедів кусають звірі за хвости,
Заплямлюють мятежні крила,сплюндровуюють задерті голови ідейних тих титанів.
Нема у нас в серцях таємних знань ,нема коранів.віри в нас нема.
Роздумую про можливість світлого майбутнього,а вулицями міста бродять жертви без мрій, без прагнень.Щоденно мене кидає життя на дорогу таких думок,що лише та людина рухається яка мріє про утопію.
І хочеться сказати кожному із вас,щоби ви мріяли,що би жили.Але я згадую прадавню настанову ви не достойні і не оціните такого скарбу. мені не розібрати хто з вас звір ,а хто людина. Тому така минає днина.
Коли ти помираєш,тобі насправді немає діла що про тебе говорять інші.в ми живем помираючи,тому робіть висновки самі.
