А ти люби, і байдуже, що було.
Нехай боліло, може, і пекло.
А ти живи, погане вже минуло.
Хоча, можливо, ще не зажило.
А ти люби, нехай і не взаємно,
Нехай і холодно у тебе на душі,
Хай не тобі вона писатиме вірші,
Але повір - їй це буде приємно.
А ти чекай, хоч може на тепер
в її душі ще не знайшлось кохання,
та знов і знов розтерзують вагання,
що ж то таке, ота диво-любов?
Чи тиха пристань чи все ж океан,
Коли мурашки бігають по шкірі,
Коли у двох, як здичавілі звірі,
Коли ледь-ледь оговтуєшся з ран.
Можливо коли просто разом легко,
І посміхаєшся як бачиш дідусів
І розумієш, будете старенькі,
То це вже точно, що тільки разом.
Твоя надійна тиха ніжна пристань,
Нарешті серце віднаходить штиль…
А так хотілося високих хвиль,
Ну а знайшлося – таке рідне щастя.
А ти чекай, до неї ще дійде.
І не засуджуй, що поки не баче.
Ти ж сам колись читав сестрі казки,
А їй от їх навіть вплітали в кіски.
А ти не злись, їй же потрібен час,
Вона подякує, бо ти в неї найкращий,
По правді, й перший рідний – справжній.
Не було б їх, то не було б і нас.
браво!!! Один з небагатьох віршів, який справді достойний відповіді і коментарів.
Але повір - їй це буде приємно.
Нажаль, вона просто ржатиме в компанії тупуватих друзів над моїми освідченнями в коханні і віршів не писатиме. І ніколи не зміниться. Такщо тре шукати іншу. Я свого часу знайшов і тепер все ок. От так от)
Незрозуміла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
в мене трохи по-іншому. я от завжди чомусь думала, що кохання це коли "кришу зносить", емоції, інтриги... і от тільки недавно дійшло - шо ось моє щастя, воно поруч. що це єдина людина з якою я можу бути на 100% собою, що ці очі - найрідніші, від них не зашкалює серцебиття, але вони дарують мені спокій. і от дивуюсь, яка я дурна була раніше...)) аж самій з себе смішно)..а от так і могла прогавити)))
Приємно 
дуже гарно !
