Жив за ставком хом’як Химко.
Він сіяв і збирав зерно.
В поті чола трудивсь щодня.
Надбав, як псяра бліх, добра.
Купив поля, авто, ставок,
Звів хату, ферму, хлів, млинок.
З весни до осені в труді.
Відпочивав лиш узимі.
Якось, як день вродин справляв,
То хтось йому подарував
Святе Письмо – дороговказ.
Все прочитав він, і не раз.
І щось зворушилось в душі.
Перетрусив прожиті дні:
Так, пильно й чесно працював,
Та лиш про своє благо дбав!
Саме тоді хом’як рішив:
Більш жить не буде так, як жив.
Став бідним він допомагать,
На церкву грошики давать,
На спорту розвиток, культури.
В душі розвиднілось, мов мури
Хтось молотом у ній розбив
І промінь світла упустив.
Так і прожив в душі без пут,
Поки не став на Божий суд.
Ангел тоді повів його
До місця, де йому житло
У небі Бог приготував –
Пишний палац, сад райський, став.
- Це є моє нове житло?
Про таке й мрії не було!
- Твоє. Сам його й збудував,
Коли нужденним помагав.
Кожна в дар віддана грошинка –
На новий дім в раю цеглинка.
Добра порада, добре слово –
Розчин для скріплення будови.
Вивід і ви, друзі, зробіть.
Прожиті дні переберіть.
Життя не вічне на землі.
Багатство те – що у душі.
Мізкуй, працюй, добро збирай.
Але й про ближнього подбай!
Так, не хлібом єдиним сита людина, але й добрими намірами і благими справами. 
