Жила-була душа. Душа-трудівниця. Від часу свого буття ніби прикута до плуга важкого, що грузно перелопачував землю. Бачила душа, як поруч по швидкісній дорозі на легких авто з музикою у салонах, чи заклопотано без - проїжджають інші душі, як на повітряних кулях, літаках над нею пролітають. І коли ставало зовсім важко,- нарікала душа на долю і плуг свій вкупі з роботою вічною. Одного разу спало їй на думку, що ж ніхто її не пильнує і не покарає, якщо вона хоч на дрібку часу покине ту роботу. Невже не заслужила відпочинку?
Втішилась. Відпустилася плуга і одразу підхопили її вітри розваг, мандрів, спокус. За якийсь час отямилась душа. Знівечена, побита, обібрана,- вона почвалала шукати свого місця і свого плуга. А коли знайшла, то вхопилась за нього, як за спасіння. Бо, виявляється, не вона його, а він її на цій землі тримав.
