Я закриваю очі й бачу дивний сон:
Хтось ніжно так веде мене за руку,
Навколо тишина, не чутно навіть звуку,
Лиш десь вдалечині співав акордеон.
А я така усміхнена й щаслива
Босоніж йду по росяній траві.
Не боязно, не холодно мені,
Усюди казка, всюди так красиво.
А поруч Він такий турботливий і ніжний,
Немовби принц з моїх дитячих мрій.
Я хочу в очі подивитися йому мерщій,
Так як в той день: такий зимовий, сніжний.
Він навіть не торкається до мене,
А ловлю той подих його губ.
Без нього... і самій для мене згубно,
Мені нічого... просто поряд його треба.
Ось так і йдемо: я і поряд Він
Пустинею шляхів, незвіданих донині.
Все просто: один одному нічого не повинні,
Скрізь тихо, здалеку лиш чутно дзвін.
Під ранок я здивовано проснуся,
Ще довго згадуватиму дотик його рук,
Ловитиму думками кожен звук,
Й молитимусь, щоб сон в реальність обернувся...
