Найбільш за все я щиро хочу, к країні нашій нормального життя,
Свою цю писанину приурочу я вельможам тим, що вірять в каяття.
Я знаю, що буде такий момент, коли прозріють люди, стануть розумнішими,
І вичерпано буде інцидент з політикою. І пишу ці вірші я в надії, що жити будемо як народ великий, сильний, вільний, незалежний, не переповнений страждань, думок й тривог: що ж принесе нам завтра день прийдешній?
Невже за весь час існування України, як території, народу і держави, не можем бути рівними, єдиними, на рівність прав невже не маєм права ми?
Давно вже закликав Тарас до бою нас у Заповіті свому невмирущому, святому. Перевернувся б він мабуть в труні своїй сто раз (як мінімум!) і очі з жахом він свої розплющив стомлені. Промовив би до нас, людей іх горем в голосі, не дорікав, а просто зажурився, бо наш народ живе геть не по совісті і з вільного в раба перетворився. Я знаю, що не за таке «ліпше» життя діди наші і прадіди проливали кров. Мабуть вони гайнули б в забуття, дізнавшись що коїться тут знов.
Та зауважу – починати треба завжди з себе, змінити мислення своє і цінності людські у кращу сторону, щоб відбулася знову еволюція з амеби до «homo sapiens» розумного й здорового. Ніхто крім нас самих не вступиться за нас, у світі цьому сірому й брудному, ми докоряємо політикам щораз, і ллємо бруд на всіх крім себе через кому.
Татари, турки, руський цар і польське панство, а також третій рейх, більшовики хотіли нас зім’яти, наче ту бляшанку, а ми перемагали їх і далі йшли. Та час іде – на місці не стоїть прогрес, з’явились нові вороги у нашого народу – кредити, олігархи, жовта преса (та багато інших), всіляко намагаються позбавить нас свободи. Задумайтесь над нашим існуванням. Так, саме існуванням, бо життям теперішнє так важко називати, коли пригнічують людей скрізь, тут і там. Ми змінимо життя своє, я знаю, І хай Господь нам в цьому помагає!
ID:
401023
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.02.2013 13:44:19
© дата внесення змiн: 14.02.2013 13:44:19
автор: Randik
Вкажіть причину вашої скарги
|
