Стою на горі ! Прекрасна ця мить!
Поблискує море, небесна блакить!
Прошу в Бога крила, бо хочу злетіть,
Щоб жити у небі і більш не тужить.
А вітер шепоче – тебе я люблю,
Розбурхане море ковтає сльозу,
Хвилі бурхливі вбивають красу,
Захмарює небо, вдягає в пітьму.
Та я не боюся стихійних тих бід,
Бо я не піщинка, скала- дам відвіт!
Не страшно ні вітру, ні хвилі – борюсь!
Побачать і лишать! Бо я не здаюсь!
Замовкла стихія, і хвиля втиха,
Проснулась на небі знов Божа краса,
А вітер шепоче-кохана люблю,
З тобою я лихо усе зупиню!
І котяться хвилі, і б’ють у скалу,
Небо скотило вже ранню росу,
Я вітру довірилась, взав за плече,
Я вірю, без крил, мене в небо знесе!
-------------------------------------------
ЛИШЬ ВЕТЕР ПРОШЕПЧЕТ
Стою на вершине, смотрю я вдаль,
Море лазурь и небесная высь.
Боже, дай крылья, хочу я летать,
Жить в небе и боли не знать.
Шум ветра прошепчет: "ТЕБЯ Я ЛЮБЛЮ",
И море бушует, поднимает волну.
Стихии взорвутся в один только миг
И неба лазурь превращает во тьму.
А я не боюсь и стихии, и бед
Стою на земле, я - скала, я земля.
Стихии бушуют , а я не сдаюсь,
И море, и небо, и ветер ...им ...я не нужна...
Утихла стихия, волна улеглась,
Неба лазурь опять наверху,
Лишь ветер мне шепчет:
"ТЕБЯ Я ЛЮБЛЮ!"
Волны всё бьются о берег, скалу,..
Небо роняет слезу,..
Ветер обнимет меня за плечо...
Крылья расправлю ... и я улечу...
Надіюся, Тома, що приймете цей вірш, як подарунок для вас!
