На частини наш світ весь поколото-
В тім не тільки релігій вина.
" Миротворять" за нафту і золото,
Бо не модне вже слово "війна".
На сорти ділять нас, мов ковбаси ми,
На прилавках- безцінна земля,
Бо здаються комусь дуже ласими
Від дідів позосталі поля...
І сміються із нас, ніби з дурників,
Бо нічого не вартий наш труд.
Зате всюди повага до шкурників,
Що не роблять, а лиш продають.
Різнопланові стали наркотики-
Від усього кайфують усі.
Зазомбовані ходять невротики,
Знають тільки команду "кусі"!
Де-не-де пробиваються паростки,
Із болота підгнивших сердець,
Що скидають з душі мертві нарости,
Пророкуючи ночі кінець...
Гнітюча реальність... Тішить те, що де-не-де крізь цю полуду пробиваються життєдайні паростки, про які йдеться у фіналі вірша!Дай Боже, щоб вони дали рясні сходи і людські душі забуяли розмаєм! Хочеться у це вірити, хоча й реальність доводить протилежне...
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00