...В ефірі знову затишшя. А в Їхніх душах?..
"Зневіра" - вперше вискочило з його теплячої, життестверджуючої, оптимістичної душі. Ганьба, пане Художнику! Слабкість? Це не для тебе! Дійсно, того шаленого дня 30 травня не хотілось жити. Не йшов ні новий, ні старий сюжети задуманої картини. Хотілося пролити сльозу, із ким-небудь поділитись наболілим, щоб якось затамувати душевний біль чи зняти гнітучий настрій. А тут ще проблеми «виробничого» характеру: збирались відібрати майстерню, до якої Він вже так звик і в якій так багато народилось нових картин, ескізів, сміливих сюжетів, задумів. Щоб якось розрадити душу, розгребти звалище, здається, нерозрішимих проблем, він вирішив завітати до своєї давньої колеги, яка у той час знаходилась у «творчій» відпустці по догляду за малою дитиною. Вона мешкала у передмісті, у добротному, але перенаселеному близькими і не зовсім родичами приватному будинку, неподалік від маленької річечки, що впадала в Дніпро, і вабила кожного, хто пересікав околиці селища своєю прохолодою і чистою, мов «непорочна" юність, водою. Від полустанку треба було йти до наміченої цілі через зелену леваду, що межувала з досить густим сосняком, на узліссі якого стояла «неказиста» хатка, що нагадувала «ізбушку на курьих ножках» із казки про Бабу-ягу. Господиня цієї оселі дійсно нагадувала згаданого персонажа із відомої дитячої казки, але за змістом своїм була мудрою і доброю, молодою душею жінкою, мимо якої пройти страдницькому чоловікові чи жінці було дуже важко, щоб не заглянути в її привітну оселю і отримати ту чи іншу пораду, віднайти разом з нею правду і вихід із скрутного душевного стану. Невідомо, якою магічною силою володіла ця жінка, але її гральні карти у її покручених, як людські долі, пальцях оживали і говорили, світилися проведінням і розрадою.
З такими невеселими думками і хисткою надією на полегшення Він рішуче поклав руку на клямку хвіртки «Баби-яги» і легко відкив її, бо від частого користування защіпка була відполірована і гладенька, що робить найкращу рекламу господині-знахарці як ескулапу людських душ, які часто корстувались цією клямкою, щоб зайти до оселі хворою, а вийти свіжою, оновленою. Ось так і Він зі своїми проблемами став черговим, вимушеним поліровщиком защіпки від хвіртки популярної «Баби-яги».
«Баба-яга» зустріла Його щирою, напрочуд відкритою посмішкою, чим вже зробила вагомий внесок у майбутній «психотерапевтичний сеанс» для розпоторошеної душі нового відвідувача. Сримано привітавшись, страдник похапцем розстібнув дипломата і методично виклав на стіл все що там було: ритуальний буханець хліба, цукорки, каву та червінця, щоб якось розігріти своє похололе серце та здобрити і так добрий погляд карих, ще молодих і блискучих очей своєї спасительки.
«Баба-яга» розкинула карти. В центрі, звісно ж, Вона, кохана, жирова дама. Через карту праворуч бубновий валет, далі Він, червовий король, по діагоналі ліворуч ще одна, вже червова (темноруса) дама, між ними шістки, вісімки, девятки, та все чомусь червові - любов, злагода, майбутнє... Одне слово, червовому королю повезло з жировою дамою, бо ж Вона його любить, і навіть більше, ніж Він Її, та - бісова душа червова дама ніяк не зацікавлена реалізації Любові, більше того, не здогадуючись про існування Феномену під назвою «велика і несамовита», всіма своїми зміїними викрутами шкодить останній, застосовуючи всі засоби, в тому числі і «забобонні». З іншого боку, бубновий валет стереже свою хрестову «сусідку», також особливо не нехтуючи «силовими» методами, чого «хрестова» боїться, як порохова бочка (левиця ж!) вогню. А ще є донька (теж левиця), яка ревниво стереже свою мамцю від неперендбачуваних поворотів долі. Ось і роби свій «вибір», пане Художнику!..
Все ж «психотерапевтичний сеанс" "Баби-яги» вдався, бо страдник так розмяк душею, що подарував своїй душеспасительці пару останніх ескізів, які, на щастя, не вписувалися в сюжет останньої великоформатної картини. Він вийшов з «лабіринтів» нехитрої оселі «Баби-яги» у піднесеному настрої, голосно наспівуючи «Така її доля» і підстрибуючи то на одній, то на іншій нозі, бо ж на узліссі, де стояла така рідна тепер Йому «хатка Баби Яги», нікого не було. Його настрій пердався ефірові, який ось уже декілька днів загадково мовчав, і Він написав:
(Що написав, можна буде довідися після завершення задуманого роману у віршах і прозі, в якого ще немає певної назви, сюжету і маси матеріалу. Одне лише здається певним - опус повинен бути з грифом "для службового користування" тільки чоловічій половині нашого цілсного люду під назвою "Він і Вона". В іншому разі нема ніякої гарантії подальшому існуванню і творчості необачному авторові.)
Олекса Удайко,02.01.2013
ID:
389438
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.01.2013 23:10:42
© дата внесення змiн: 02.01.2013 23:22:15
автор: Udayko
Вкажіть причину вашої скарги
|
