... і ніжним дотиком, торкаючись куточків твоїх губ,
кольору алізариново-червоного від поцілунків,
я чую спів тандемний найщасливіших душ,
мороз по склу, з амуром разом, малює візерунки...
зима казкова увірвалась в це життя із мрій,
замалювала небо блідо-волошковим сяйвом.
ніяк повірити не можу, що ти мій,
ніяк повірити не можу, що ми разом.
вже котрий день моя потреба - голос чути твій,
що так нахабно і уперто замінює мені повітря.
(а я ж не знала, що біль забути зможу свій...
що окрім мук самотності, існує і душевна втіха)
всі мої вірші тепер, залиті кольором натхнення,
яке черпаю жадібно в наших спільних вечорах.
хоч втратити боюсь, та це сумісне сьогодення,
розвіює невдач моїх уявних, остогидлий страх.
Коралові всі мрії, здавались абсолютно нездійсненні,
і я без остраху топталася по ним, так відчайдушно...
тепер - надія моя кольору цвітучої на підвіконні орхідеї,
тепер - найщасливіша я... до глибини зворушена..
