Ти - не вічність... Ти - вічна невічність.
Обезкрилена зграйка думок.
Тільки долі... Лиш долями - стрічні
Під наметом холодних зірок.
Сиві тіні, довкруг - сиві тіні...
Не зови до світань - їх нема!
Полотніє душа в голосінні,
Де в заметах раює зима.
І намарно не жди, бо чужинка...
Вже у жилах розбавлена кров.
На щоці у лампадки крижинка -
Замерзає востаннє любов.
На вікні, мов суха витинанка.
Тільки й того - смертельний вогонь...
Безголоса покірна вигнанка
Наусебіч зо серця твого.
То ж - не вічність, я знала - не вічність!
До очей - наполохана ніч.
Наші долі - лиш долі навстрічні
Під наметом розпатланих свіч...
(12.12.12)
"...вічна невічність..." - н-да... є таке слово - "ніколи..." - і суть його невмолима інколи розверзається перед розумінням людським... і це - тяжке відкриття... тяжке "дивіння"... краще не дивитися туди... відвести позір...
Сиві тіні, довкруг - сиві тіні...
Не зови до світань - їх нема! -
а були ж! і які!.. де вони... (...там, де закінчується свято - для Овна закінчується любов... )
...вигнанка
Наусебіч зо серця твого... -
наусебіч... і водночас... як пташка, "що мусить на всі боки світу - одразу, знявшися, - летіти..."
То не вічність - то вічне: і той смуток, і пошук,і слід споковічний.
Як завше, багата образна мова і глибина думки заворожують у Твоїх поезіях, Лесенько!
СЬОГОДНІ ДЕНЬ ОСОБЛИВИЙ - 12.12.2112...
МОЖЛИВО ТОМУ ГЛИБОКИЙ СУМ І РОЗДУМИ?
ІСНУЄ МАГІЯ ЧИСЕЛ І СЛІВ - А ЩЕ НА НАС ВПЛИВАЮТЬ ЗМІНИ В КОСМОСІ...
ОДНІ ЛЮДИ - МАДОРНІ, ІНШІ - МІНОРНІ...
МОЖЕ БОГ ТАК ЗАДУМАВ, ЩОБ ОДНІ УРІВНОВАЖИЛИ ІНШИХ?
Полотніє душа в голосінні,
Де в заметах раює зима...-
На щоці у лампадки крижинка -
Замерзає востаннє любов...- Яка образність чудова,неповторна!Ніщо не вічне на Землі...Але така поезія надовго западає в душу!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Тобі, моя сонячна... Які ж теплі слова приносиш у мою світлицю завше...