Розділ шостий.
Полковник та Таня на весь цей час розчинились в натовпі людей, ні на мить не розмикаючи рук, перебуваючи в своєму, уособленому світі, не зводячи один з одного закоханих поглядів, мало помічаючи, що робиться навколо. Вони бували кругом. Захоплено, з дитячим подивом, відчуттям дива та свята, Таня спостерігала за тим як молоді люди, без страшно, з помітним бахвальством, жонглювали факелами, довгими палицями, на яких горів живий вогонь. Як довгими мотузками, з палаючою паклею на кінці, вимальовували в темряві химерні візерунки, від легкого жаху прикрила рота, коли дівчина її віку почала видувати вогонь прямо з рота, зовсім не хвилюючись, що може обпалити свої уста. Тільки Полковник стримано усміхався, для нього не були таємницею більшість фокусів, чи трюків. Його погляд бачив багато елементів з бойових мистецтв, при особливому бажанні, він міг би повторити всі, ось тільки мовчав, не хотів приймати святковий настрой в подруги, і робив вигляд, що теж захоплюється яскравими трюками та вогняним дійством, свідками якого вони стали.
Вони тривалий час провели на ногах. Таня, щоб не впасти від втоми, чи не досипання, спробувала підживитись енергетичними напоями. Та після перевірки Полковником на аналізаторі, вони опинились на смітнику – висновки показали велику наявність хімічних продуктів, що могли зашкодить молодому дівочому організму. Легка образа в очах дівчини, вивели його на кілька хвилин з себе. Почавши відчитувати, не міг довго витримувати суворий тон. Після того як Таня заховала своє обличчя в нього на грудях. Навіть коли він був з нею суворим, вона як дитина, ховалась від нього у нього ж на грудях. Довелось йому, щоб дівчина надалі не відчувала втоми, ні тут, ні за інших обставин, відкрити в ній канал енергетичного насичення. Організм дівчини був сприйнятливий до подібного відкриття внутрішніх сил, і прискорити процес метаболізму, щоб дівчина могла накопичувати внутрішні сили і від продуктів споживання. Як за звичай, після подібного прориву в розвитку організму, необхідно дати первинний заряд, як це не дивно звучить. Поруч був кіоск і необхідне устаткування для приготування шаурми; молодий шаурміст був здивований коли молода пара по кілька раз підходила за подвійними порціями його товару, та великими чашками гарячого чаю.
За дві доби подібних розваг обом захотілось спокійного усамітнення. Друзі виявили бажання ще лишитись на фестивалі, а Полковник не дуже й заперечував.
Не дивлячись на значну втому, поскидавши одяг в номері, молода пара на довго зачинилась в кабінці душу. Маленька, вона не була пристосована для подібних розваг, та подібна відносна тіснота давала більше відчуття близькості, коли можна спертись спиною об стінку, повиснути на сильних руках чоловіка, відкинути голову назад, і віддатись його любові, його ніжності. Коли можна кохатись до без тями та самозабуття, і вийти з кабінки тримаючись один за одного. Ніби в сильній руці, чи округлому плечі, була та опора, яка робить можливим зміщення Землі з своєї орбіти; хоча, для обох так і було.
Розслабившись в кріслі, Полковник спостерігав як Таня по телефону замовляла вечерю. Голосом повним власного достоїнства, інколи допускаючи інтонації властиві блондинкам або зманіженим дамочкам, вона цікавилась продуктами та стравами які готувались сьогодні на кухні ресторану, потім так само довго обговорювала винну карту, і тільки потім замовила пишну та розкішну вечерю до номеру. Йому подобалось як Таня себе вела, на завершення розмови дівчина, тоном, що був би властивій королеві, подякувала за увагу, і лукаво усміхнулась чоловіку. Вона й справді була королевою, королевою його життя. Свого часу, ще під час тренувань та розширенню можливостей своїх друзів, Полковник, просто заради втіхи дитячого самолюбства і гордості дівчини, посилив її слабкі здібності голосового впливу. Саме замовляючи вечерю, вона на повну скористалась своїми здібностями. Важко уявити стан чергового по ресторану, що має приймати замовлення з номерів, йому могло здатись, що з ним розмовляє одночасно кілька жінок. Поклавши трубку, Таня помітила на очах, на устах чоловіка дитячу, широку усмішку. З нею він не ховав своїх почуттів. – "Ти можеш звести з розуму любого, будь з цим обережна." – По чолу дівчини пройшла тінь. – "Досить того, що я звела з розуму тебе, для інших у мене є інше, відьомський крик." – надто серйозно відповіла вона, та не витримавши відкритої усмішки чоловіка, розсміялась і сама. Вони не залишили номеру й тоді, коли друзі повернулись з фестивалю. Полковник ввічливо відхилив запрошення до ресторану, і попросив всіх бути готовими до виїзду наступного ранку. Час був рушати далі.
Вони залишили околиці міста коли сонце тільки почало свою ходу по небу. Пора була рання, саме зараз по особливому відчувалась осіння пора. Дні ще були жаркими, але зараз холодний вітер змушував щільніше застібнути куртки, міцніш притискатись дівчат до широких спин хлопців, ховаючись від вітру, відчуваючи тепло своїх коханих. Користуючись ранковим часом, поки трасу не заповнив постійний потік машин, Полковник повів свою банду на великій швидкості, в котре зайнявши центральну частину полоси ромбовим построєнням. Швидкість більше сотні кілометрів, кілька важких ділянок дороги, змусили його задіяти локаційну систему комбінезону, і параметри дороги, стан покриття, можливі перепони, ставали видимі на внутрішній частині шолому, зовсім не заважаючи керувати своїм важким байком. Саме завдяки цьому він звернув увагу на дві машини, що ніби супроводжували їх, не наздоганяючи, і не відстаючи вже кілька годин. В цей же момент почув голос Щека в шоломі: - "Полковнику, у нас гості. Любитель настояти на своєму, настирливий тип. Він запав на Таню, і не хоче відмовитись від бажання заволодіти нею. В машинах з десяток бойовиків з банди міста, так би мовити, це його власна гвардія. Через десяток кілометрів пост ДАЇ, про нас вже повідомили, і нас чекатимуть. Зупинять по причині перевищення швидкості. Саме тоді він і надумав відбити Таню." – Полковник відчув як дівчина сильніше до нього притислась. Новина була не з приємних, але нікого не злякала. На дорозі бувають різні ситуації, чи не для подібних і тренував всіх Полковник. Новина змусила тільки міцніше взятись за кермо байка в готовності збільшити швидкість. – "Ти вже маєш варіанти розв'язки?" – В подібних випадках можна було надіятись тільки на можливості Щека. – "Тут їх багато, всі приводять до арешту при втечі під час огляду документів. Строк чи виплата великої суми штрафу. В любому випадку нас мають на довго затримати, поки він відвезе Таню по далі." – "Прекрасно, дуже прекрасно, - з холодним цинізмом усміхнувся Полковник, друзі знали, що означає подібний тон. – Діти мої, настала та благословенна мить, коли настав час навчити вас впливати на долі людей. Впливати на реальність, та керувати реальністю. Будемо грати на ефекті несподіванки, та йти до кінця. – У відповідь друзі дружньо перемигнулись ліхтарями байків, сигналізуючи про свою готовність грати по правилам Полковника. – Либідь, відводь погляди на посту ДАЇ, нас не повинні взагалі бачити, щоб не відбувалось. Роби з ними, що хочеш, це вже твоя справа. Щек, варіанти зупинки на посту машин?" – "На машинах номера мерії, їх не зупиняють." – "Зупинять!" – "При серйозному розвитку подій, затримка в русі буде становити кілька годин, цей чоловік купив всіх і вся." – "Це мені й потрібно, головне збити самовпевненість." – "Як ти хочеш їх зупинити? – Запитала Либідь, просто не могла уявити, що подібне можливе. – На посту чотири патрульних." – "Головне, щоб вони нас не бачили. Ти справишся?" – Полковник міг би й сам відвести погляди, але хотів, щоб друзі колись почали застосовувати на практиці свої можливості. – "Я можу їх змусити станцювати стриптиз на машині." – з допустимою долею лукавства, відповіла Либідь. – "Буде достатньо, коли вони нас не помітять." – стримано відповів Полковник, виходячи на ментальний рівень програмування системами комбінезону, готуючи коротку ментальну програму для постових. Їхня не розвинута свідомість, і справді дозволяла зробити все, що прийде в голову. Всі інші почали готуватись до вистави.
Події розвивались з швидкістю пересування головного байка. Патрульні і не звернули уваги на ромбове построєння байків, що пронеслись мимо, значно перевищуючи швидкість, займаючи головну полосу траси, виходячи на роздільну смугу, цього всього було достатньо на зупинку та позбавлення прав за порушення правил дорожнього руху. Патрульні безжально зупинили кілька машин, тільки не звернули уваги на байки. І тільки коли повз них мали пройти два чорних джипи, патрульні проснулись від сплячки. Вимогливий помах смугастої палички змусив машини різко загальмувати, зійти на обочину. Пасажирів нічого не могло врятувати. Ні розмахування червоною книжечкою, ні обіцянки подзвонити начальству постової служби, всіх ввічливо зате суворо попросили вийти з машини.
Далі вже не було цікаво, та й відстань яка поступово збільшувалась, стала на заваді бути глядачами подібного дійства. Хоча не було важко здогадатись про фінал спектаклю. А Полковник добре знав про наслідки метальної код-програми, яка мала пробудить, хай не на довго, почуття обов’язку, відповідальності в патрульних, головне, почуття власної гідності. Бо коли не діють подібні вмовляння, людина переходить до спроб дати хабара. Далі все мало йти по протоколу. В машині було знайдено кілька пакетиків з кокаїном, а п’ятеро бойовиків перебували в розшуку, і дуже тривалий час, за скоєні ними важкі злочини. До Полковника доносилась легка луна пси-настрою на посту ДАЇ, це змушувало його усміхатись з жорстокістю, що було не властиво йому. Людина в джипі в перше була розгублена, в перше в її житті гроші не допомогли врятувати ситуацію. На тривалий час настирливий тип відмовиться від думки наздоганяти банду байкерів; від свого задуму він не відмовився, але початок було зроблено.
Коли пост ДАЇ залишився далеко по заду, Полковник запитав в Щека, щоб тільки переконатись в своїх відчуттях та припущеннях: - "Що тепер?" – "Він надто впливовий, затримка на посту розлютила його. Та у нас багато часу, поки він наважиться піти на з'ясування стосунків. Між іншим, ти був правий, в машині було знайдено наркотики, зброю, а кілька людей перебували в розшуку, вони візьмуть на себе всю провину, і підуть під суд. Два патрульних, за виконання своїх обов’язків під час арешту злочинців, отримають нагороди та підвищення по службі, інші покинуть брати хабарі, і теж матимуть подяки від командування." – У відповідь Полковник тільки жорстко усміхнувся, впливати на долі людей він не любив, надто погані наслідки могли бути. Їм ще пощастило, що ці люди не мають високо організовану психіку, і це втручання пройде без особливих негативних наслідків. – "Добре, що у нас далі по курсу?" – "При дотриманні подібної швидкості, за три години кафе з заправкою, затишне містечко." – " Йдемо з такою швидкістю. Щек, Либідь, дякую, все пройшло відмінно, дякую, ви молодці. Всі молодці." – у відповідь Полковник помітив дружнє переморгування фарами всіх друзів. Тільки Кий відгукнувся, намагаючись надати своєму голосу дитячої вередливості: - "Полковнику, ти позбавив нас можливості помахати кулаками." – Та замість Полковника відповів Щек: - "Той тип, по своєму він теж вміє керувати подіями. У нього виявились дуже вже впливові друзі, його затримка в відділенні становитиме кілька годин." – голос Щека був стриманий, постійне сканування реальності на зміни подій, що стосувались саме команди, не дитячі забави для молодої людини. Полковник послав юнаку теплу хвилю вдячності, і стримано відповів: - "От в кафе й поговорю з ним." – від подібної стриманості йшов мороз по шкірі. Ніхто не любив настирливих людей, що йшли до мети по трупам, не зважаючи на інших людей.
Заправка та кафе при ньому, мали й справді зручне розташування. Від траси відділяла лісова смуга, а перед кафе невеличка площадка для стоянки машин. Одразу ж після заправки, та оновлення мастила в машинах, доливу води в охолоджувальні системи, байки поставили на стоянці, а друзі зайняли окремі столики, зайнявши всі вільні, і вели себе не зворушливо. За час відпочинку, смакували гарячий чай з тістечками та обмінювались короткими репліками, ці люди вміли користуватись короткими хвилинами відпочинку, та очікування.
Вже три чорних джипи вилетіли на стоянку, нахабно, мало не зачепивши байки зупинились, перегородивши доступ до машин. Це було нахабно, відверта погроза молодим байкерам. Щек перший повів поглядом у бік машин, його погляд зупинився на першій, і красномовно почесав кулак правої руки. Все було зрозуміло й без слів, в першій машині сидів вже знайомий настирливий тип; всі в машинах налаштовані на бійку.
Не озираючись на друзів, неквапливо, розслаблено, Полковник вийшов на стоянку, тримаючи в руці картонний стаканчик повний гарячого чаю. Важко було сказати, що задумала ця людина, вся в чорному шкіряному прикиді байкера, його погляд ховають чорні окуляри, ще й руки зайняті. Стоячи навпроти машини ця людина кілька хвилин займалась тим, що намагалась припалити на вітру сигарету. Аж поки, по озиравшись по бокам, поставила стаканчик на капот найближчої машини. Це вже було нахабством, ну на, що подібний телепень здатний? Хай він і має ріст більше двох метрів, і накачані м'язи, думали бойовики в машині, набрані з колишніх спортсменів, чемпіонів по рукопашній, карате. Сам шофер першим не витримав подібного нахабства. Висунув голову з бокового вікна: - "Гей, братан, забери тару з машини." – Полковник чемно усміхнувся, але прохання не виконав. Від голосу з глибини машини, голова шофера зникла, і опустилось бокове скло з пасажирського місця, з відти виснулась вже знайома голова, ніхто не помилився, давній знайомий який нахабно заявляв про своє уподобання Танею, подібні типи не зупиняються в досягненні своєї мети. Намагаючись, щоб його голос був чемним, хоч самого трусило від злоби, тип ввічливо попросив: - "Шановний, можна вас на хвилинку. – Зберігаючи розслаблену усмішку на устах, Полковник підійшов до машини, і нагнувся до вікна. Легка тінь відрази пройшла по його обличчю, коли виявив дуло пістолета з глушником, що дивилось прямо у вічі. У нього не раз стріляли, він добре знав можливості комбінезону і швидкість своєї реакції, на його устах виникла легка цинічна усмішка. Не помітивши її, тип тихо промовив: - Хай дівчина вийде з кафе, і сяде до машини. Тоді з вами нічого не трапиться, я не знаю хто ви, але від кулі ще ніхто не тікав." – Усмішка Полковника стала більш цинічнішою. – "А ви вперті, шановний. За інший обставин, це можна було тільки вітати, а за цих.. – його рука миттю дісталась дула пістолета, сильні пальці зігнули в дугу довге дуло. Це зайняло буквально кілька секунд. – Вибачте, але я вже говорив вам, ця дівчина танцює тільки зі мною, і не мені говорити з ким їй їхати далі. Вона сама все вирішує, і не вам теж, це вирішувати." – тихо промовив Полковник, не змінюючи тону голосу, та тип в машині, всі, хто чув ці слова, відчули холод порожнечі по ногам. Сам же тип перебуваючи в прострації, переводив погляд від зігнутого дула пістолета, на Полковника, що вже рівно стояв біля машини. Відчувалась і сила і жорсткість. Саме дивне, вся сила, впевненість, яскраво переплітались в ввічливістю та вмінням довести своє і без застосування фізичної сили. Ось тільки одного вони всі не могли помітить, холодний тон не пов'язали з холодом по ногам.
Забравши чай з капоту машини, Полковник з щирою саркастичною усмішкою спостерігав як машини швидко залишили стоянку. На певний час вони вбереглись від бійки, викинувши стаканчик, повернувся до кафе. Його повернення вітали мовчазним схваленням.
"Щек, що далі?" – запитав Полковник, відчуваючи, що розмова на стоянці змінила наміри типа в машині. – "Ти вилітаєш з всіх можливих реальностей, я не бачив цього варіанту, - розгублено повів очима Щек, - стосовно типа, він не відмовиться від свого задуму, хоча вже почав задумуватись." – Полковник нічого не встиг відповісти. Все його могутнє тіло скрутило від сильного болю. Це був чужий біль, не фізичний, скоріш на емоційному рівні, та такий сильний, що свідомість на мить залишила Полковника. Коли ж свідомість повернулась, помітив Таню, вона турботливо тримала його руку, потім помітили маску болю всі інші. – "Полковнику, що трапилось?" – запитав Хорив, його обличчя було подібним до обличчя Полковника, маска від внутрішнього болю. – "Знову цей поклик про допомогу. Я вже маю більш чіткіший напрямок. Ми не повинні більш надовго затримуватись, відпочинемо коли прибудемо на місце. Щек, район Київської області, напрямок ближче до Тетерева, радіус пів сотні кілометрів. Визнач маршрут, щоб не було частих зупинок. Либідь, з'ясуй, нам потрібні баклаги для кави, запас продуктів, щоб не займатись готовкою під час перегону. Візьмеш з собою Хорива, Кия, Таню. Хорив, тобі доведеться навантажити свій байк." – відповідь Хорив тільки хитнув головою в знак згоди. Люди дороги збираються швидко. Гаман Полковника був бездонним, вірніше кишеня великої сумки, з якої він знову дістав пачки грошей, перев’язані банківською упаковкою, купюри мали одне достоїнство номіналом з кількома нулями. Більша частина пачок зникала в внутрішній кишені косухи Либідь, якась частина роздавалась друзям на кишенькові витрати, якась частина зникала в кишенях Полковника, подібне фінансування групи вже нікого не дивувало, і не викликало поганих відчуттів – всі розуміли, Полковник не буде скупитись ні на які витрати, як на банду, так і на кожного окремо. Можливо в такий спосіб, можливо значно в інший, мало хто з людей банди серйозно ставився до фінансового благополуччя, Полковник опікався ними, його молодими друзями. Його мовчазний авторитет давно став безсумнівним, як і його постійна готовність допомогти, любої хвилини. Важче було звикнутись з постійним відчуттям погляду в потилицю, це Полковник виставив над кожним точки емоційного спостереження, щоб бути готовим реагувати на ситуацію.
Та й з цим можна звикнутись, думав Щек, вже звично налаштовуючись на тривалий швидкісний перегін. Його свідомість почала роздвоюватись, раніш це було болісно, зараз швидко. Одна частина стежила за дорогою, керувала байком, друга перебувала в постійній готовності до змін в реальностях. Дрібні деталі мало його цікавили, він добре знав, що сам Полковник не погано бачить ситуацію на дорозі. Щека хвилювали ті варіанти, що стосуватимуться власне його та його друзів, ось тільки не дивлячись на багатогранність реальностей, він не міг побачити варіанти з самим Полковником. І сам для себе знайшов просте пояснення – їхній очільник був людиною іншої епохи, його часова система не стикувалась з резонансом цього часу, він був ніби за межею впливу реальностей, сам їх створюючи.
Щек майже на автоматі керував байком, звично орієнтуючись на дорозі, спостерігаючи за знаками очільника, сигнальними вогнями байка, педантично стежачи за дистанцією між ними. Він по особливому любив ці моменти на дорозі, можна було подумати про своє, або прикинути подальший маршрут... враз картинка змінилась.
Дві чорні машини мчали по трасі їм на зустріч. Удари, постріли. Поламані байки, покалічені люди. Кілька картинок, кілька варіантів розвитку подій, більшість змусили юнака болісно скривитись, від болю юнак мало не втратив керування байком. І тут же почув голос Полковника. Він відчув стан друга, виходить справи не райдужні, інакше б хлопця так не скрутило. – "Щек, що трапилось?" – "Дві машини нам на зустріч. Наміри надто серйозні, щоб можна було обійтись без бійки." – відповів Щек, перекидаючи через ментал картинки розвитку подій. – "Зрозуміло, - саркастично відповів, а Щек почав заспокоюватись, очільник і далі випадав з реальностей, цьому вже можна було довірятись. – Дистанція до машин?" – "Десять кілометрів, Полковнику, вона швидко зменшується." – "Зрозуміло.. Увага всім! Змінюємо построєння, я та Кий, йдемо паралельно, відстань між нами п’ять метрів, Щек, Хорив, за нами по середині, відстань за нами десять метрів, між собою п’ять метрів. Ваша швидкість по обставинам, Кий орієнтуєшся по моїм командам, там побачиш, що робити." – "Полковнику, що ти задумав? Хоч би дівчину пожалів, давай я заберу." – крізь пелену непритомності, голосом повним болю попросив Щек, він бачив тільки фон ситуації, і йому стало страшно. У відповідь пролунав голос Тані: - "За жодних обставин, краще вуха заткніть.." – Кий махнув рукою, а Полковник жорстко усміхнувся. – "Вона права, понизьте рівень звукової чутливості, та ментального сприйняття."
Дві чорні машини рухались паралельно одна одній на великій швидкості, загородивши обидві головні полоси на трасі. Увімкнуті сигнальні вогні, сирена та мигалка на даху змушували зустрічні машини ще з далеку звільняти зайняті смуги. У відповідь на байках Полковника та Кия увімкнулись сигнальні вогні, і пальці раз у раз давили на клавіш звукового сигналу. Кий без слів зрозумів намір Полковника, під опущеними забралами байкерських шоломів не було видно хижих оскалів жорстких усмішок, він сам відчув прилив сил та легкості. Тіло ніби набуло не бувалої гнучкості. Полковник бачив готовність юнка йти на ризик, і міг тільки радіти подібній готовності, і посилати гарячу хвилю підтримки. Хлопчина й без його команд зробить все. Це буде дуже ризикований прийом, найменша помилка грозить травмами, поламаними байками, та він сам вже робив подібне в своєму часі, і не даремно тренував хлопців, і прискорював їхню реакцію.
Відстань між байками та машинами не відворотно зменшувалась. Машини на вільних смугах пересувались невпинним потоком, система відвороту погляду працювала на повну потужність, Полковник не хотів, щоб були свідки подібному вчинку. І почалась гра на виживання, гра на нервах. У виграші буде той, хто не відверне кермо, хто витримає напругу. Дистанція зменшувалась. Все залежало від того, в кого нерви виявляться міцнішими.
Полковник вже виразно бачив розширені погляди обох шоферів, мокрі від поту голені голови, і тут в зустрічній машині погляд шофера почав змінюватись. Від пихатого та рішучого, до відвертого страху. Ще мить, і руки почнуть квапливо крутить кермо машини, підставляючи під удар бік машини. В наступну мить з за спини Полковника рознісся пронизливий крик, який був чутний в кількох діапазонах, який змушував налякану свідомість впасти в прострацію, пригнути голову в порятунку, від якого віяло холодом безодні. В наступну мить два байки стали на "козу" на задніх колесах. Двигуни натужно взревіли, байки, проминаючи бампери, капоти машин, почали підніматись на дах, ламаючи лобове скло, проминаючи свою вагою дах, проїхали по машинам, легко з'їхали на дорогу, ще раз гуркнувши двигунами, помчали далі, як ні в чому не бувало. Три інших байки легко до них приєднались, проїхавши між скаліченими машинами. Вже потім з них почали долинати крики болю та страху, почали вивалюватись люди, виск гальмівних колодок звучав музикою для Полковника та його друзів. Він досягнув свого, більш ці люди не наважаться мати справу з байкерами. До тями будуть приходить ще довго, після відьомського крику людина може й не отямитись.
Тільки за годину Полковник дав знак стати на обочині. Погляди друзів, подив, що не пройшов за цей час, в котре порадували Полковника. Ніхто не сподівався, що подібне можна зробити на важкому байку, ще й не пошкодивши його. В Кия під підшоломником волосся було мокрим, зупинившись він тут же почав квапливо припалювати сигарету, і тільки на третій раз вдалось запалити запальничку, пальці його нервово тремтіли, зате погляд говорив сам за себе. Ментальний шелест голосу Полковника, трохи остудив його запал: - "Не потрібно цим пишатись, мій хлопчику. Так, ти захистив друзів, з іншого боку, покалічив дорогі машини. Не твоя вина, що ці люди нічого не розуміють, крім подібної мови. Та діяти можна і інакше." – "Я спробую, братику." – ледве складаючи думки до купи відповів Кий. Затримка на обочині ще міцніш зблизила друзів, вони побачили чого можуть добитись тримаючись один одного. Вони побачили чого здатні, хай і захищаючи один одного. Хай старший брат говорить, що хоче, вони знають одне – вони здатні і на більше.
Так, ці божевільні шаленці здатні й на більше. Думав Полковник, звично вганяючи себе в стан легкого розслаблення. В такому стані він міг подолати сотні кілометрів не зупиняючись, постійно скануючи трасу на можливість непередбачених зупинок чи затримок. В такому стані починало здаватись, що не він керує важким байком, а машина сама обирає куди їхати та з якою швидкістю. Вони давно знайшли спільну мову, важкий байк, що простояв в комі після того як його зрадив друг, і людина з майбутнього, що тільки тут знайшла свою долю та своїх друзів.
Полковник вів свою банду маршрутом, що проклав Щек і передав в його комп’ютер, і жодного разу не засумнівався в його вірності та тривалості. Він знав, що признаний навігатор все врахував, і тривалість одного перегону в розрахунку на сестер, і зупинки на перепочинок, чи заправку байків. Всі на власні очі бачили силу поклику про допомогу, і його наслідки на Полковника, тому й не виникало питань про тривалість самих перегонів. Це дозволило очільнику гнати байки і в ночі. В таку пору рух ставав менш пожвавленим, швидкість можна було значно збільшити, посиливши системи локації; рух на швидкості в двісті кілометрів за годину міг мати погані наслідки. Та тільки не з його командою, про себе усміхнувся Полковник, відчуваючи на спині спокійні погляди друзів, вони чекали тільки сигналу, щоб чи зупинитись чи збільшити швидкість. На дорозі не лишається часу на зайві запитання чи думки. Вже не раз в них переконався, з такими людьми і справді можна поставити весь світ дибки, не даремно він сам тренував їх застосовуючи технології майбутнього, зробивши з них бійців екстракласу, людей наділених великими внутрішніми силами, та це не зробило їх самонадіянними, надто романтичними вони були, надто чистим сумлінням було, щоб дозволити собі скористатись силами в шкоду один одному чи чужій людині; надто глибокою була любов до дороги та швидкості, подібне доступне тільки ангелам дороги, а вони зараз рідкість.
Як би там не було, але вони добрались до Києва. Одразу ж зіштовхнулись з одною з головних проблем великого міста – заторами та пробками на дорогах. Вони попали в місто в полуденний час, в той час коли повітря особливо гаряче, машин особливо багато. Не рухоме повітря робило видимим випари палива, гаряче повітря з асфальту дратувало горлянку, за годину тянучки, вони подолали тільки кілька кілометрів. В ефірі чулись критичні вислови Щека про свою не здогадливість – він проклав короткий маршрут через місто, зовсім не врахувавши подібних затримок, у відповідь чулись заспокійливі коментарі друзів, та добродушна іронія Либідь, ніхто й не думав дратуватись на друга, чи й думати про допущену помилку. Не було це прийнято, не було і все. Один тільки Полковник мовчав. На його думку, ясновидець групи мав передбачити подібну картинку на дорогах, і просто не використовував на повну силу свої здібності, оперуючи тільки тими реальностями, що могли загрожувати друзям. І навмисно утримувався від висловлення в голос, коментарі та зауваження могли болісно вплинути на Щека. Коли подібне чуєш від друзів, з якими з пелюшок їв кашу з одної соски, і їх садовили на один горщок, це сприймається спокійно, коли ж чуєш від людини, одне слово якої варте всіх інших всього світу, відчуття буде важким.
Відчуваючи, що скоро доведеться дихати через фільтри шолому, чуючи в ефірі покашлювання Либідь, випари, гарячий асфальт перетворили повітря в задушливий коктейль, Полковник застосував кардинальні методи. – "Щек, карту міста та околиць, негайно. Всім бути готовими до порушення правил дорожнього руху, дистанція построєння в цеп, мінімальна." – у відповідь перемигування фарами байків, і голос Либідь: - "Полковнику, вибач, ми всі мокрі від цього пекла, - вона говорила від імені всіх друзів, - може є кілька годин, можемо покупатись в Дніпрі?" – "Зрозуміло, сестричко, дякую, мені самому потрібно було про це подумати." – Отримавши карту міста та його околиць, через комп’ютер комбінезону проклав маршрут через острів Гідропарк, і далі з міста.
Гучно просигналив в знак старту, зробив "козу" на задньому колесі і погнав байк через вулицю, в вузький провулок. Це була ризикована гонитва, через перехрестя, через затори машин, через роздратований шум сигналів та голоси шоферів, через червоне світло світлофорів. Їх не раз намагались зупинити, але все було даремно. Після подібної гонитви Полковник відчув як зрадливо спотіла спина, відчуття холоду по спині було не властиве йому; звичайно, система очищення зніме піт, але відчуття на довго лишиться. Із за власної самовпевненості вони кілька раз дивом уникли аварійних ситуацій, винуватцями яких були вони самі, в першу чергу він сам. Полковник не міг врахувати хамського відношення шоферів до двох колісного транспорту, і зневаги до байкерів.
Коли вони стали під деревами, в кількох десятках метрах від річки Дніпро на острові Гідропарк, Полковник помітив, як тремтять його пальці, тільки по третьому разу клацнувши запальничкою зміг запалити сигарету. Він не повинен був так гнати, не повинен бути таким самонадіянними, так, у нього більше досвіду, у нього над досконале обладнання комбінезону, але за ним йдуть люди, що вірять йому до абсолюту, він не повинен так цим зловживати.
ID:
373856
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.10.2012 07:34:26
© дата внесення змiн: 28.10.2012 07:34:26
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
