Ні, ні !Це не спів у бездонну глиб невдах!
Та так журно, що без бою вільний раб
Приспав химеру в безгрішних думках
В ту мить як душею зів*яв і ослаб.
І не помітно ні гуманності ,ні каяття
В мучителю, що над душею став
І робив підніжки, щоб раба життя
Було важчим і горецвіт в нім буяв.
Бив його в*їдливими словами,аж до болю.
Слухняний.Мовчав- що як завжди.
Такий сполоханий соціальною роллю,
Де скільки сліз, безнадії й ганьби.
Очевидно це облуда будемної прози
Болюче ранила незрілу , молоду суть
І зміст життя, фарбуючи в грози,
Замкнула в рівняння,щоб йому не збагнуть.
Мабуть марення душі від кошмарів
Є тим що навіяло його будням той страх
І змило глузд....ще з дитячих дворів
Обмежило покірного в снах.
Тому він здався так просто без бою
Самоповагу кинувши в смітник ,
Заручився з буремною журбою,
Зробив крок у прірву і кудись з життя зник...
Такий сполоханий соціальною роллю
Шкода,Йому не було виправдання...шкода...
Творчість замазана брудом і кров*ю...
Хоч поруч текла кришталева вода...
