Ти від мене на відстані подиху, але водночас дуже далеко,бо я боюся навіть дихати, щоб не злякати тебе. От і сиджу, затамувавши подих, ніби й поруч з тобою, але разом з тим, на недосяжній віддалі.
Ти від мене на відстані одного поцілунку. І ближче уже неможливо. Тому, що бути ближче означало б стати одним цілим. Але ти цього не хочеш, ти мене не впускаєш…
Ти тримаєш мене над прірвою за крок до себе. І ближче не підпускаєш, і далі не даєш піти; мене, мов іграшку, тримаєш: і не туди і не сюди.
Ти граєшся зі мною і думаєш, що вічно буду за тобою бігати і чекати поки ти нарешті визначишся хто я для тебе. І я чекаю. Ще чекаю. Просто я ще люблю тебе. А ти… Я не знаю, що в тебе на думці.
Ти від мене на відстані бажання. Як тільки захочеш, відразу станеш ближче. Але ж ти не захочеш. Ніколи не захочеш мене почути і тим паче повірити. Та я не кваплю тебе і не тисну. Я занадто тебе люблю, щоб вимагати щось для себе. В тебе немає переді мною ніякого обов’язку. Але я дуже хочу тебе любити. Просто дозволь.
Впусти мене в своє серце і дозволь стати частинкою твого життя. Я ніколи нічим тобі не дорікну, я ніколи не завдам тобі болю, я ніколи тобі не зраджуватиму.
Ти – єдина людина на світі, заради якої я хочу жити. Але ти ніколи не дозволиш мені бути з тобою, жити з тобою і прокидатися тільки поруч з тобою. Бо для цього мало тільки мого кохання, потрібно ще й твоє. А ти ніяк не можеш зрозуміти себе і вирішити ким я можу для тебе бути.
Тоді краще перестань мене мучити і відпусти. Дозволь звільнитися з полону твоїх очей, дозволь загоїти рани від твоїх шипів, дозволь жити без тебе. Але ти і цього не зробиш, не відпустиш мене. А більше так жити не можу. Ця безмежно болюча неможливість тебе любити уже мене втомила.
Я ношу в своєму серці все те найкраще, що ти хочеш мати в своєму житті. І все це я хочу подарувати тобі.
Просто дозволь тебе кохати.
3 лютого 2007 року
Яна самчук
