- Як боляче!
- Іще одна хвилина, й все закінчиться...
- Хто я?
- Ти - людина!
- Що це за світло - тепле і яскраве?
- Це наше добре Сонце величаве,
Воно буде світить тобі повсюди,
Під ним ти жити і зростати будеш.
- А ти хто, такий милий і красивий?
- Я - янгел-охоронець твій єдиний.
Я завжди буду поруч із тобою.
- Як холодно! Хто ще буде зі мною?
І хто про мене буде піклуватись?
Я такий кволий, що не можу встати...
- На цій Землі у тебе буде мати,
Вона допомагає всім зростати.
У кожного вона одна єдина.
Ти відтепер будеш її дитина.
- А де ж вона, чому її не бачу?
Вона мене покинула неначе...
- Та ні, не бійся, вона повернеться,
Почує, як ти плачеш, і - озветься...
- А де ж це Сонце? Чом його немає?
- Воно вночі за хмароньки сідає,
А вранці знову всім буде світити.
Не плач... Ще трішки треба потерпіти.
***
А пізно уночі не спали двоє,
Все жінка чомусь не знайде спокою...
По хаті ходить, в вікна виглядає...
- Мій милий, мне ніби хтось гукає.
Пішли зі мною, темно ж бо на дворі.
- То все тобі здається, моя зоре.
Хто поночі тебе може гукати?
Вже пізно. Відпочинь. Нам треба спати.
- Мені здається плаче десь дитя...
- Куди ти йдеш?
- До баків для сміття...
Ось бачиш - це воно, все так і є.
Я стану матір"ю, дитя тепер моє...
І буде нашим... Дяка небесам!
Я вже його нікому не віддам!
***
- Мій Янгол, чом мовчиш, я хочу знати -
За мною повернулась моя мати?
- Так, хлопчику, тепер ти вже не сам.
Живи, й надалі вір у чудеса.
Боже мій.... Бідолашне дитя... Ніколи не розуміла, як так можна зі своєю кровиночкою вчинити.....
Хвала Богу, що все добре закінчилось і у маляти з'явилась мама. Справжня мама) Отак от живеш і не знаєш, де втратиш, а де здобудеш...
А у житті часто буває таке, що бідолашні діточки, малесенькі янголятка, отак от і помирають на смітниках...
Як подумаю, аж серце мені кров'ю наливається. Хотілося б усіх усіх пригорнути) Шкода, що на всіх мене не вистачить....
Чудовий вірш - такий зворушливий, душевний і на актуальну тему))
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Іванно за такий об'ємний відгук. Ви праві, ми не можемо допомогти усім, але якщо кожен допоможе хоча б одному на світі буде менше страждань.
Ти, певно, і сама не зрозуміла,
який шедевр ти утворила.
Яка глибока і актуальна тема?
Господи, чому Ти надихнув її на це, а не мене?
М о л о д ч и н а!!!
Велике спасибі.
Порадувала своєю спроможністю.
Тримай далі так...
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, я зрозуміла... Коли я написала це - я не повірила сама собі, а лише тому, хто надихнув мене , коли я прочитала в прозі цю зворушливу історію. Сама, без допомоги (не знаю звідки вона надходить) я не написала б ані рядочка.
