Його очі шалено-сумні. В нього серце не б'ється, а мріє.
Він зірок не рахує й не шукає своєї весни.
Божевілля з ним тихо лягає на вії,
Й босе щастя блукає у серці між крапель роси.
Божевільні з ним дні. І роки. І хвилини.
Божевільно-щасливі, а вже - божевільно-чужі.
І дощу всеодно так до болю простої людини,
Він не хоче від серця відмити важкої іржі.
В божевілля усі так закохана і розчарована,
В нього вчилась літати, але не лишила землі.
П'яна літом і сонцем тепер нагороджена волею,
Та не можу злетіти лише на одному крилі.
Та багата, бо вільна. А вільна, хоча й не на крилах.
Щастя щастям... Всеодно перетвориться в гній.
Знаєш, в мене теж божевілля є в жилах.
І очі шалені. Нестримно-шалені від мрій...
