Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мазур Наталя: #Лелечий сум - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Інно!Роздуми, це те, чого саме прагне душа. Як легко ми не цінуємо тих, хто поряд. Як часто робимо їм боляче. Ми забуваємо про те, що у нашому розпорядженні всього лиш мить, яка належить нам зараз. Адже минуле вже нам не належить, а майбутнього ми не знаємо... Як же усім нам не вистачає чуйності, любові, поваги, доброти... Анатолійович, 24.05.2012 - 23:43
Гнітюче враження...Вірш викликає почуття і болю, і суму, і відрази до тієї "людини", яка могла вбити птаха... Чи може я не так зрозумів? Легше було б, якби знав, що птаха загинула сама. Хоча спокійніше на душі від цього не стане... Страшно, коли пропускаєш через свою душу ТАКУ, хоча і пташину трагедію... Молодчина, Наташа! Тільки справжня людина вміє так відчувати чуже горе!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я не знаю, Сергію, як загинув один із птахів. Звісно, я не знаю, хто саме загинув - він, чи вона... Але горе, сум, печаль, які уособлював лелека, що залишився жити, були такими красномовними!!! Він не звертав ні на кого уваги. Він був весь у своїй біді, і йому було байдуже, що діється навкруги. А ще, він був такий самотній... А крім того, мене вразила людська байдужість... Машини проїзджали повз птахів, не зупиняючись. Кожний був заклопотаний своїми справами... Обабіч шляху поодинокі дерева, кругом неозорі поля, і на узбіччі самотній лелека зі своєю бідою... Навіть при згадці, знову навертаються сльози... Борода, 24.05.2012 - 15:02
Яка тужлива історія і як ви її гарно передали, Наталю! У мене цей вірш викликає ще трохи інакші асоціації, бо не раз приїжджав у відпустку додому на Україну і, не буквально звичайно, перебував у ролі того одинокого лелеки. Колишні друзі, знайомі та й дехто з родичів, яким не знайомі всі труднощі гастрайбайтерських митарств, просто уникають зустрічі, або роблять їх не надто веселими. Дякую! Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Самотність серед людей... Так, це теж дуже важко... На чужині гризе серце ностальгія, і хочеться хоч на мить ступити ногою на рідну землю, напитися води з криниці дитинства, подивитися на місця, які сняться у снах. А по приїзді відчуваєш людську заздрість, і нерозуміння. Але ж не знають вони, що іноді із їжі ти мав вчорашній обід на харитасі, що іноді ти не мав де ночувати, що іноді ти ходив вулицями чужого, незнайомого міста з 20 євро в кишені, без роботи, без дому, і без впевненості у завтрашньому дні... Та хіба можна все це розповісти? Хіба можуть заздрісники в це повірити?
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що відчули! Серце, що готове співпереживати, співчувати, щеміти - багато вартує! євген уткін, 24.05.2012 - 11:57
Прочитав Ваш вірш і його сюжет зачепив мені душу і серце та ща прочитав коментар Амелін то й зовсім розкис. На згадку прийшли слова з чудової пісні.Висушила силу чужина проклята візьміть мене лелеченьки на свої крилята. бо немає сили мені молодому- несіть мене лелеченьки мертвого до дому. Дякую Вам Наталю за такий чудовий, хороший, змістовний вірш. З повагою Євген. Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Євгене, ви згадали чудову пісню. Про те, як тяжко бути на чужині. Так, читаючи вірш "Лелечий сум" в пам"яті можуть постати різні асоціації. Одна з них - про чужину.Мене, так як і вас, пане Євгене, також схвилювала розповідь Амелин. Я відданість птахів перенесла на відданість людей, і ще більше засмутилася. Птахи залишили товариша від безнадії, немаючи змоги допомогти йому. Як же часто серед людей можна спостерігати підлість, чи зраду... Як часто це трапляється тому, що вигідно(хочеться) одній людині... І чиниться це, не задумуючись про долю іншої людини... Я дякую вам, пане Євгене, за те, що можу пороздумувати разом з вами над цим. Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже страшно, Василь Степанович, дуже... Коли одним помахом руйнується все те, чим жив, що любив, на що сподівався... Коли ось воно, ніби було тільки що, і раптом його не стає... І немає надіє, що все повернеться... Така туга нападає, така туга... Ви вірно сказали: "Розпач пташиний виймає душу"... Фотиния, 24.05.2012 - 10:07
Наталю, я і сама зараз "крізь вологу очей" пишу коментар. Дуже зворушливий сюжет, і Ви змогли художніми засобами так майстерно передати цей сум, що вірш напевно не залишить нікого байдужим
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світланко, за ваше чуйне серце! Знаєте, є вірші "виважені". Це коли кожне слово ти добираєш годинами, чи днями. Відшукуєш кращу риму, кращу строфу. Вірш "Лелечий сум" писався на емоціях, "одним подихом"... Мабуть, писала не я, а зболена побаченим душа... Дякую вам за вашу небайдужість! Амелин, 24.05.2012 - 09:33
А я был свидетелем, как один молодой аист, не мог подняться,когда вся стая собиралась улетать осенью. Как они его пытались поднять в воздух, как звали!! А в конце, когда окончательно уже решили лететь(причём с задержкой на несколько дней!), то кружили и что-то кричали, и было понятно, что это они прощаются с ним. А он, так и остался внизу... Причём и ему было понятно, что с ним прощаются. Как он, бедняга, кричал от горя...
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А знаете, Сережа, ведь о таких моментах жизни нужно писать! Видя, читая, слыша такие истории, невозможно не задуматься. Задуматься не только о судьбе птиц, животных, других людей. Но задуматься о своей жизни, о своих ошибках. Такие размышления делают нашу душу чище.Ваш комментарий показал мне, что стихотворением удалось передать те мысли, которые волновали меня. Стихотворение и пишется для того, чтобы оно дало толчок для раздумий, для воспоминаний, для выводов. Есть у меня стихотворение "Бабуся". Только на этом сайте его прочитало 970 человек. И знаете, люди после прочтения пишут мне, что вспомнили свою бабушку, вспомнили свое детство. Это так приятно - дарить людям воспоминания... Спасибо вам, Сергей! Вы дали мне толчок вот к этим размышлениям. Тетяна Луківська, 24.05.2012 - 08:35
Із коханою він звити разом гніздечко хотівУ краю, де барвиста веселка кришталь розгубила.----І знову люди порушили святість . Дуже боляче читати, бачити таке. дякую,Наталю, за співчуття Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вам дякую, пані Тетяно, за ваші коментарі. За вашу теплоту і людяність, за щирість і повагу.Нерозуміння, біль, самотність птаха - усе це хотілося передати віршем. А ще хотілося достукатися до сердець читачів. Знайти у них розуміння і співчуття. Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Твоє мовчання, Алло, таке красномовне! Дякую, серденько! АнГеЛіНа, 24.05.2012 - 07:17
Так... Колись двоє маленьких покинутих цуценят на дорозі також змусили мене написати вірш... Дуже чутливо Ви написали!.. Дякую за Ваше добре серце! Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я прочитала, Ангеліно, твій вірш про покинутих цуценят. Не залишатися байдужого до чужого горя(людини, тварини, птаха) - це те, що робить нас людьми.
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Віталію! Рада вам!
Lili, 24.05.2012 - 00:47
Людям є чого повчитися у цих чудесних пернатих Гарний задум, неперевершений вірш ) Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте, Lili, задуму, як такого, не було... Почуття настільки вирували в мені, що я писала те, що відчувала, про що думала. Інколи вірші пишуться саме так Дякую, що відвідали мою сторінку. Дякую за коментар. |
|
|