Темно.Чорно.Якби не шматок свічки у моїй руці - не знаю що б.
Він,мов приріс до долоні. Не пече, не згоряє, лише світить та стікає гарячим воском,
що зразу ж застигає потьоками(на свічці, на руці, падає в повітрі).
-А-у-у-у...А-у-у-у...Де я? Куди? Як?- Одна.
Кругом люди. Багато. Ходять. Ні, блукають. Весь час. Бояться світла деякі. Примружуються.
Ховаються. Ідуть на нього. Ідуть від нього.
Ходять вільно. Розмірено. Сонно-ліниво.
Я чую їх (Вони кругом!Вони кругом!) І бачу, коли підходжу ближче.
-Люди!...
Мовчать.
-Люди!...
Тиша.
-Давайте, сплекаємо сонце!
Темно.
-Чи хоч розведемо вогнище!Ану-мо!
Вугільно.
-Скажіть же щось!
Байдужість гірша за зневагу.
-Залоскочіть звуками небо(душі в вас - з срібла струни).
Люди розучились чути(?!).
Переглядаються котячими очима.
"Згинь!"
Як довго до ранку(?) іти.
Цікаво. Філософський твір. Своєрідний символізм... Хоче не сподобались деякі слова. Наприклад "потьоками" - не звучить. Так само "розівчились" - не звучить, якось навіть трохи вухо ріже. Краще вжити класичне "розучились". І слово "кусок" не сподобалось. Хоч і літературне, але звучить якось вульгарно. Краще "шматок" або "шмат"...
Люба Скоробогата відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за критику(для мене це дуже корисно і важливо).Ви дійсно праві,тільки слово "потьоками" замінювати не буду)
