Весною ранки дивовижно веселкові,
і стеляться тумани над рікою.
Дерева руки-віти розійняли,
і захотіли простір обійняти .
У посторі насиченим озоном
пересіклись шляхи птахів обзорно.
Дотримуються там своїх законів,
тож в небі спокійніш ніж людям долі.
Природа обдаровує планету,
красою, захистом - цікавість до життя?
Людина ж знову повертається в печеру,
лізе на дерево,та ріже сук і віття.
Міняються сезони,тож взуття
по моді , й одяг підбирає.
Чотири пори в році , та життя
марнуючи, безжалю пропускає.
Споглядаючи оточуючу природу і вчинки людей, приходиш до висновку, не на користь людині.
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Є така поговірка,що своє не бачимо під носом,а чуже бачимо під лісом.І так собі гадаю,що можливість взагалі бачити, хоть щось зле,це мабуть і є та межа яку ще Дай Боже не переступлено.
Так гарно описана весняна краса!
Людина ж знову повертається в печеру,- це ти права.
Та що робити, як людина не вчиться на чужих помилках, а хоче наробити своїх, а потім жалкувати?
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Часом дивуєшся коли, так легко й просто ту стежку віднайти добро і ласку, перед себе пропусти ти,то ні з напищеними фізіономіями порпають в лайні,а дійсність видають за золоту монету.
