the toilet poetry ( Спільно з Асоціальним Невротиком)
Туалети в моїй гавані наче потопельны кораблі
я сиджу на 80 кілограмовому туалеті і читаю
туалетну поезію,
судини мого мерця звужуються
від ванільних мотивів якими вкрита
покришка мого унітазу
моя юніть повертається до мене,
коли я тут.
Так, я бачу зорі, зорі туалетної романтики,
Зорі Кортасара і тарганів Кафки
Моя рука сиплеться в передчасних метеостазах
Місцевого протекторату онанізму і дешевої
арт-поезії
Так, я бачу дощ, що падає в цій кімнаті, можливо це
праски, що вирівнюють туалетну качечку,
можливо це трава, яку я вкрав в гіппі в юності,
оооооо юність ти вертаєшся срібними долонями
середньофариканської кішки, цнотливим мозком
тупого охоронця супермаркету, з пітьмою, що
падає в западини унітазу.
Чудесна трава покриває цю ленд
зі свіжими запахами,
я згадую коханку сонця Люсю,
і моя рука починає мимовільно сіпатись знову
це все не звичайно. Люся надто велика, в сенсі,
надто багата душею для моїх скромних апартаментів,
дивлячись на неї я думаю про туалетну поезію
про туалетну турбіну, про туалетну качечку для душі.
