* * *
Хто не палив своїх віршів —
Не знає їм ціни,
Багатство непрочитаних ще слів
До жалю крає, виклика чуття вини,
Бо не зумів віршу подарувать життя,
Його новонародженого віддав я на поталу
Вогню, який залишить з нього лиш сміття.
Горить вогонь… а з ним твоя душа помалу,
Яка закохана у віршовані рядки,
Не слави прагне, а того натхнення,
Що пожне закоренілі сердечні будяки
І на папері намалює шлях спасення.
З пером в руці ти змінюєш цей світ,
Що манівцями ходить у пітьмі,
Що у немочі не здатен на політ,
А лиш на пошуки прекрасного в золі.
Народжені в душевнім криці,
У стоголосім мітингу твоїх думок,
Заслані з небес, мов диво-птиці,
Твої вірші, що полягали на листок,
Очікують гарячих язиків,
Які навіки згублять їх, зітруть…
Вони вмирають, адже ти досі не зумів
Їм простелити до люблячого серця путь…
те почуття ніколи не згорає, що вилітає з наших сердець... гарно))
Сила ! 
