Мені не треба дивних слів,
Які породжені в неволі
Під натиском злодійки-долі
І оживають десь поволі,
Хоч як би цього й не хотів.
Мені не треба тих казóк,
Ілюзії давно не в моді,
Не стануть більше нам в пригоді.
Моя душа волає: "Годі!"
Від змішаних тяжких думок.
Мені не треба фальші в серці,
Її я розпізнаю вмить.
Вогонь в очах моїх горить,
Сильніше хочу світ любить,
Поки життя не увірветься.
Мені не треба марнотратства,
Я хочу щирість зберегти
Та щастя істинне знайти,
Життя із честю провести -
Оце й усе моє багатство.
Мені не треба вороги,
Жорстоким бути я не хочу,
Ненавидіти з дня до ночі.
Скажу й, можливо, напророчу,
Що бути добрим - до снаги.
Мені б хотілося в політ,
Щоб оминати сірі маси.
Звернусь до вищих сил одразу,
Промовлю я єдину фразу:
"Дасть Бог - і стане кращим світ!"
