Я дістану пухнасту піжамку
І у каву накидаю цукру,
Щоб не гірко… Я тебе зранку
Із обіймів її не поцуплю.
Ми ніхто – не чужі і не рідні.
Поблукаю пустопаш і стріну
Тільки осінь… Тебе ж і опівдні
Навіть думкою я не задіну.
Смсиш і дзвониш. Тут зона, до речі,
Не приймає дзвінки з учора,
Недосяжна… І ти надвечір
Не чекай навіть спогадів хворих.
А опівночі хтось не спить ще,
Хтось ще просить видовищ і хліба.
Як почнеться мій ранок – див. вище.
Тільки б вимкнути функцію «Вибач».
