Не була ти ніколи більше ніж друг,
Ти завжди залишалася другом,
Навіть коли білий сніг ще не вщух
Навіть коли ми чикала на чудо…
Що хтось із нас перший хоча би всміхнеться
Чи просто протягне свої теплі руки
Ти знаєш, мені не здається,
Що цього не стало, пішло до розлуки…
Трішки болить, але я щасливий
Що в тебе збулося усе що хотіла
А я як і був, залишаюсь мрійливим
Спасибі для тебе, що ти не схотіла
Для мене всміхнутись, коли було важко
Коли не хотілось навіть мовчати,
А зараз для мене трішечки страшно,
Що я вже не буду тебе зустрічати…
Не будем сидіти, в брехливому холі
На двох пити чай і про щось говорити,
І можна не сипать на рану, вже солі
Та рана й без того буде боліти…
До безтями пече, і сльозою до низу
Б’ється моя невгамовна печаль…
Сьогодні мій день припав до карнизу,
А погляд замріяно дивиться в даль.
Чому ж твої очі далеко сховались
Мені не впіймати проміння із них,
Спочатку здавалось, що ми просто грались,
Але ось тепер ніби вітер притих…
Й твоє кучеряве не сяє волосся,
Мені вже ніколи тебе не забудь
І друг ти для мене, й мені не здалося,
Що час вже ніколи назад не вернуть…
Не була ти ніколи більше ніж друг
Ти завжди залишаєшся другом
Чуєш…наш вітер з тобою не вщух
Буде ще зустріч, я вірю у чудо…
