Це було колись давно, за радянського кіно
Жив собі колись хлопчина, полюбив одну дівчину
Не була його жона, завагітніла вона.
Почав Юра відмовляти : «Рано нам весілля грати».
Та Галинка норовлива, народилася дитина.
Наш козак того не знав, іншу в жони собі взяв.
Ну а другая жона, закрутила пацана
Став горілку попивать, носа низько опускать.
Ось пройшло вже двадцять літ, є квартири і машини..
Дав ще БОГ їм і дитину!
Юра знов почав цвісти від такої красоти
Рідна донька коло нього, що просити ще у БОГА?
Наш козак зустрів Галину, та сказала: «В нас дитина,
А дитині двадцять літ. Я продовжила твій рід».
Донька друга! О мій БОЖЕ! І на мене дуже схожа!
Юра став собі гадать, чим її обдарувать.
Щоб дійти з дочкою миру, подарує їй квартиру!
Намір свій сказав дружині. Та зробилася аж синя
Ледь змовчала, а сама, склала план – йому тюрма.
А квартири і машини все залишиться мені. На війні як на війні…
І придумала дружина звинувачення страшне,
Любиш доньку? Гвалтівник! Я зроблю тобі гаплик.
Ось заяву написала, Юру у СІЗО забрали,
Він три роки відсидів, в мене просто нема слів…
Зрозуміло, це кіно, щоб забрать усе майно
В суд не сходиш, всюду грати, винаймає адвоката
для Юрка його рідня, та сказала – все фігня!
Що поробиш, тут тюрма, адвоката звуть Хома.
А тепер ідемо в суд, все вирішується тут.
Суд майно віддав дружині, хоча долі були рівні.
Що сказати, а Хома, пропустила строк сама.
А чи може і «забула» апеляцію подать? Пізно потяг доганять.
Суд судили і рядили Сидорук і ще Панас :
«Люди добрі ви звертайтесь, ми посудимо і вас».
