Іринко-Сонце, що тобі сказати?
Оповісти про що тобі?...Не знаю...
Ти можеш вкотре лиш признати
Як щиро, я тебе Кохаю...
Твій поклик, Серцем відчуваю.
Погляд ловлю, такий мінливий
Твій дотик – як блаженство раю
Затьмарує цей світ зрадливий
Коли ти поряд, все лихе минає
І Сонце гріє, вітер лист колише
Коли я сам, то спокою не має
Душа моя, в ній мряка лише
З тобою бути - це гріха бажання
В чужих очах, воно недопустиме.
І опліч йдуть Розлука та Кохання
Немов одне щось ціле, неділиме.
Чекати, мріять, рахувати
Хвилини, дні – це все так важко
І розум просить збунтувати
Супроти всіх, йому теж тяжко
На себе злюсь я, іноді на тебе
За що? Не можу пояснити.
Душа то вниз, то верх до неба
Та тільки б крила не спалити…
І ноша важка наша, сил замало
Чекати далі що – не знаєм
І хвиля осуду зухвало
Кохання гонить понад краєм…
Та лиш побачу я тебе вживу
Почую голос тихий милий
Я знов воскрес, я знов пливу
Над світом. Я такий щасливий
Краду я Силу з уст твоїх
Зі слів твоїх її виймаю.
Кохання люди - То не гріх!
Я знаю це! Бо Я КОХАЮ….
