Виглянув у вікно...Знову паде сніг...Все навколо біле. Під цією білою ковдрою ховаються сірі кольори світу...Сумно...Так хочеться щоб зараз хтось тихенько підійшов ззаді, закрив своїми ніжними рукми мої очі і сміючись запитав:" А знаєш хто це?"...Вже пройшло багато часу, та забути не вдалось...Починають текти сльози. Навколо відчувається порожнеча. Сльози течуть все сильніше і сильніше. Стає важко дихати.Перевожу погляд з вікна на свою руку...Видно глибокі, аж рожеві шрами...В якому розпачі я тоді був. На щастя встиг зупинитись.Якось егоїстично поступив що навіть почав...
На підвіконня сів голуб...Білий голуб...Біліший від снігу...Чому вони символізують любов???Вони ж вільні...Доторкнувся рукою до вікна...Налякався і полетів кудись...Сльози не припиняють текти...Проснулись спогади...Навіщо?...Не треба...І так боляче. Та пізно. І знову голова наповнюється спогадами про неї. Щось заболіло всередині. Скільки часу я все це заліковував щоб просто забути...Та не вийшло. Завжди повертаються в невдалий момент. Може це все на краще??? Але навіщо стільки болю???
Запекли шрами на руці. Невже згадала про мене? Нехай...І так їй немає діла до мене. Я був лише черговим захопленням...Не більше...А я дурак, повірив їй що любить. Віддав серце. А вона його просто затоптала в болоті. Надіявся що будем завжди разом. Не судилося...
Вмикаю музику. Настільки гучно щоб не чути своїх думок.Занурююсь з головою в мелодію улюбленої группи. Намагаюсь припинити плакати...Та марно...І нехай...Може так біль хоч трохи пройде...Зараз мене нема.Я втік...Втік у інший світ. Там де не існує болю, де всі щасливі, де панує любов і тобі ніколи не розіб'ють серце...
Не зчувся як наступив вечір...Вимкнув музику..Не можна жити одними мріями але більше нічого і не лишилось...ДІстаю цигарку. Закурив. Гіркий дим почав проникати в кожну клітину мого тіла. Так спокійно стає коли курю...
Знов марно потрачений день...Лише для того щоб провести його в намаганнях придусити біль і забути тебе...Старання марні...Тобою наповнене моє життя...
