Не пишуться вірші, немов ріка затихла
Під льодом сірим і товстим, аж до весни.
І все здається: зовсім поруч біль і лихо,
Які не раз приходили до мене в сни.
Я пам"ятаю їхні очі мертво-темні
І чую шепіт злий: "І не шукай слова...".
Я ж вірю, що проснеться пагін в ніжнім зерні,
Що сіяло натхнення, вірячи в жнива.
Розпрямлять крила мрія і моя надія,
Душа наповниться незнанним почуттям.
Рядки віршів проллються на папір, мов диво, -
Не можу я інакше йти тепер життям.
Мої вірші, немов води живої краплі,
Оросять душу, болем стомлену мою.
Знов буду вірити,що дні мої не марні,
Бо в світі цім не марно я живу й люблю.
Глибокий поетичний смисл у вашому вірші, який повною мірою може зрозуміти поет. В мене теж часом пропадає натхнення, але за ним приходять нові ідеї, задуми й вірші.
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олю, твої вірші чудові, душевні, мудрі! А додай до цього ще інші життєві цінності - сім"я, діти, онуки, друзі! Життя вдалось і воно триває! І нехай так буде ще дуже довго, з Божою допомогою!!!
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
