Чекання.
Ми ж дотягнем до осені?
Як темнітиме рано
І тоді, наче в мареві-сні
Позализуєм рани.
В поцілунку зіллються вуста,
Що так довго чекали,
Я сьогодні тебе не віддам,
Бо самій тебе мало!
Ми так довго до цього ішли,
Як до зір через терни,
Не вмирали, терпіли й жили
Хоч чекання- нестерпне…
Ми ж дотягнем до осені?