Колись до мене мить остання прийде,
Мов плахи ніж спадаючий на карк ,
Кругом життя кипітиме гармидер, -
Не вчує світ, як прогримить цей вдар.
Цвістиме сад і гул хрущів оберне
Вечірню млу в розкішну суєту,
На ниві неба золотисті зерна
Засіє Бог , а я в моріг вросту.
Капела жаб зі ставу :«кваки – кваки»,
У теплій хвилі вітер їхній спів
Ген за діброву однесе. Й виття собаки
Лунатиме , як за минулих днів.
Роси кришталь бринітиме на травах,
Цвіркун сполоще горло раз і два,
І поки ним лунатиме відправа
Свій крик сховає в тишині сова.
Ні , не сумую, що прийде та хвиля,
З якої вмить стає дев’ятий вал, -
Ясний мій зір і кріпке сухожилля,
Щоб зріти ціль і втримати штурвал.
Дуже гарний, своєрідний вірш, аж холоне
під серцем. Прошу, припудріть вгорі риму: "Не вчує світ, як плаха мовить - Шварк!
І лай(рус.) собаки = Виття собаки
Чорний гумор, прости, Господи...
Рідний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Миколо, лай замінив на виття, а плаху двічі в одній строфі якось не пасує...
"Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого "не можна"." Симоненко
Рідний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прекрасний вірш Василя Симоненка. Але ж ми всі багато робимо того, чого не можна.Наприклад, -курити , каву пити, матюкатися, напиватися. клясти іт.д.Шанований мною і тобою поет мав наувазі той лад при якому він жив, і при я кому багато чого з того, що було можна, вважалося за "нельзя" Дякую, Тарасе, що заходиш в гості
Рідний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, сумно. Але ж це доля кожної людини. Інколи треба і про такі речі подумати.Ясний зір і кріпке сухожилля - це сила віри. "Віруючий в Сина Божого не вмирає, але від смерті в життя перходить"