Не знаю я, уся оця барлога,
Весь світ обрид. І з ямами дорога.
Холодний вітер. Холодні люди.
Їх так багато, наче, вони всюди.
І сил нема, така слабка, вразлива.
Зламав цей світ мої маленькі крила.
Не хочу бачити нічого і нікого.
О, Господи! Чому така важка дорога?
Забутись, змиритись. А як?
Коли так вдаряє кулак.
Подітись, згубитись. А як?
Коли не пускає кулак.
Кричать звідусіль: «Розіжми.
Змахни що є сили крильми!»
А сили тієї нема.
Лишилась безвихідь німа.
Так тріпоче у грудях те слово,
Що камінням на серце лягло.
Не лишає нічого живого,
Чорну маску життя зодягло.
Може гірко не так від образи,
Як від слова лихого. Воно
Не заслужене мною, бо завжди
Я цим людям робила добро.
Не скривдила їх, не зронила
Ані жодного злого слівця.
Я душею до них говорила,
Тільки їхня душа не жива.
Може іноді й каюсь, що доля
Так навчила сліпої довіри.
І я вірю усім, моя б воля
Стала б лютим, розлюченим звіром.
Подивлюсь на цей світ і заплачу.
Не лишилось нічого святого.
Ворон сторожко бідами кряче.
Гріх один. Заслужили такого.
Ні один у житті своїм нищім
Не поверне душею до Бога.
В середині лиш лють лиха свище
Кривда лиш припада до порога.
Хай би світ цей у дзеркало глянув
Він скривився б від власного лику.
Як же хочеться грому і зливу
Щоби змити байдужість цю дику.
Добрі люди, ну де ви, з’явіться.
А нема, бо ховаються тихо.
Хай ім’я Твоє Боже святиться
І відверне від нас страшне лихо.
І не знаю, як нас примирити,
Бо душа моя бачить лиш спокій.
Я так звикла людей цих любити,
Що не віриться в їхню жорстокість.
Ви завжди відчуваєте мої думки... Памятайте я завжди буду думав про вас... Мої думки будть летіли вам на допомогу... Їм підвладні час і простір.... Навіть коли мене не буде... Завжди памятайте...
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а ви будете завжди навіть коли вас не буде ви будете жити у моєму серці живіфть мрійте кохайте ви мені потрібні
Крила...Шкода що в мене їх немає вже давно... Я змушений ходити по землі... Вони ніколи не виростуть у моєї душі... Якби я їх мав то подарував би вам... Щоб вам було легше летіти... Вірш..Сповідь... Сподобалась... Ви дуже щирі... Таких людей я бачив рідко.... Життя... Жорстоке немов криця.... Але інакшого немає... Взагалі то я вже давно хотів позбутись його але мене спинило єдине запитання... І я не можу на нього відповісти... хороше у вас вийшло...Ви молодець...Бо маєте надію..Міра...
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви не розумієте, я обожнюю вас, я вами дихаю, я вами живу коли читаю ваші коментарі, коли просто розмовляю з вами, я хочу щоб ви тішились життям, воно складне так, але пиємне, тепле, коли поруч є такі як ви, живіть творіть, будьте щасливі. бо ви вже мусите, без вас мені буде невимовно важко, будьте зі мною, ви мені потрібні.
...єдиний світ, одне життя,
Одна потіха в Бога - жити!
Не нарікати ні на що,
і як Господь людей любити...
Нам суджено свій нести хрест,
і всі падіння дають сили,
не обридає те життя,
в котрім вимолюєш хвилини...
ЩАСТИ ТОБІ!
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я жити хочу, як в останнє, бо так воно на світі є
надії мрії сподівання, а потім мить і все пусте.
я вірю в те, що буде щастя і нагорода за терпіння
я кожну ніч молю у Бога Його благословіння