|
Темно... Лиш місяць облизує тишу, яка, здається, живе тут мільйони років. Тиша солодка, немов, перша цукерка в твоєму житті, така ж несподівана і така ж не довго плинна. Місяць, то старий дідуган, який вже бачив на цьому світі все, що можна було побачити і чув все, що можна було почути, але все одно йому кортіло побачити щось нове, щось таємне, ця цікавість його й тримала на цьому світі. Місяць грався, жартував, то заховається за хмари, то знову визирне. Але здавалося чи просто здалося, що він не може жити без тиші, яка його огортає у теплі обійми та з такою любов’ю, як матір сина, котрого чекала так багато років. Він обожнював захватися за деревом біля річки обійматися з тишею і дарувати не забутні сцени всім закоханим в цей момент. Його цікавість, то зростала, то спадала, дивлячись на його величину. Ось вкотре їх розбудив від обійм соловей, який просто любив Україну, він обожнював її за те, що дала життя, житло і шанс співати, а проте немає різниці, хто ти в цьому нічному театрі самогубців, важливо лиш те, що є кохання і, здається, декілька секунд чарівної, втопленої в коханні, ночі, а насправді ці декілька секунд перетворилися в твоє життя…
ID:
233420
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.01.2011 15:34:52
© дата внесення змiн: 07.01.2011 15:34:52
автор: УКРАЇНЕЦЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
