Невже ти думаєш, що це все гра?
І нового театру це дешеві ролі?
Що актори ми з тобою - Ти і Я?
Живемо за сценарієм, без болі?
Облиш свої фантазії і мрії,
Ілюзії, що гублять нас двоїх
І не слова важливі, тільки дії,
Які штовхають на солодкий гріх.
Ти ж вириваєш моє серце з тіла
І змушуєш стрибати у вулкан.
Усе життя тебе зустріти я хотіла,
А ти зникаєш знову, як туман.
І все омріяне з тобою стало явним,
Та не надовго. Тільки лиш на мить.
Мене ти покорив тим божевіллям плавним...
Зачарував і щез. А серце так щемить!
Водночас грішний і такий святий,
Ти ідеальний в озері пороків.
Чужий і незнайомий, але все ж ти мій.
Хоч вперше бачу, але знаю сотню років.
Тебе ненавижу й тобою я живу.
І бачити, й почути хочу, а тебе немає.
Своє тепло крізь бурі пронесу...
Але це сон. Й театр наш зникає...
