Як боляче - доводиться ховати очі.
У землю, вниз, подалі від бажаннь.
А інколи тікати хочеться щоночі,
Туди, де символ пориваннь.
В останній раз ковзнуть рукою
Волоссям русим, легко золотим
І кришталевою сльозою,
Із щастям попрощатись назавжди.
Як хочеться відчуть той жар багаття,
Той тонкий запах лісу відусіль
І знов побачити у голубих очах бажання.
Ну доклади хоч трошечки зусилль!
Хіба тобі всерівно зовсім?
Невже все остогидло назавжди?
Та розумію - скоро прийде осінь.
І ти поїдеш. Та куди?
Кому ти там потрібен?Хто тебе шукає?
Чиє ще серце б*ється в такт?
Можливо десь там інша вже блукає.
Не може дочекатися ніяк.
І їй потрібне щастя. Так я згодна.
Та як же я? Та як же я?
Чи можу я відчути ще твій погляд7
Чи вже погас для мене твій маяк?
Чи може ти хоч на останок,
В останню мить ти спробуй все сказать!
Бувай, приходить вже світанок.
і треба спатоньки лягать.
12.08.10
