Як на людину,якій все байдуже,
Ти дуже часто почав тривожитись,
І біля вікон міської ратуші,
Не знаєш,- зводитись чи розводитись...
І щось хотілось змінити в сірості,
Та заважає частинка гордості,
Мені б хоч трішки твоєї вмілості,
Тримати кайф від своєї модності...
Послання болю серцевих вічностей,
Всіма,крім тебе будуть оцінені,
І весь цей виклад тобі трагічностей,
Смішними жартами вмить замінені,
Бо ти нікому в житті не каєшся,
І біля вікон міської ратуші,
Ти надто часто мені всміхаєшся,
Як на людину,якій все байдуже...
та й на байдужість треба заслужити, головне, щоби не єдиною заслугою відзначитись в житі, бо після неї - все або Ж нічого, проте Більшість прагне чогось посереднього і отримує Ж..
Нігілісти доволі таки не ті, за кого себе видають... присутність жіночої вроди розбавить на сонці туман байдужості... а от, що там без туману є,- від сонця не залежить.
Анна Помаранська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
байдужість - велика штука...нею хворіє чи не кожний...
