Коли почуття лягають на клавіші
Коли погляди шукають порозуміння, а знаходячи, витворюють музику, зрозумілу Всесвіту
Коли світ розкриває свої потаємні доріжки у звичних місцинах
Твоє обличчя відкриває Доля
Комусь іншому і зрештою тобі також цілком іншим, ніж воно було донині, тому що ти літаєш, ще стоячи на ногах…
Дощинки скапують по чорно-білих клавішах днів. І тільки від тебе залежить, якою мелодією звучатиме для тебе Всесвіт сьогодні
Від тебе залежить, якими звуками озвуться струни. Посміхнись, і Всесвіт пошле веселку близькій людині із твоїх очей.
Скочуються звуки по одному в невідь часу. Безваріантність проминання обертається щастям бути тут і зараз, саме так як є.
Світлини застигають на екрані.
Зелень кучерявиться, мовчки промоляючи – люби, живи, всміхайся… і десь у юних зав’язях дерев заворушиться молоде літо – темноволосе і щире, з дитячими очима, сонячною вдачею і веселкою в кишені.
Умій цінувати те, що маєш тут і зараз. Фотографії, скільки б їх не було в тебе, завтра скажуть лиш про повернення пам’яті, завтра вони будуть лиш відбитком, який залишить на серці або біль, або ностальгійну посмішку.
Нехай пройде караван днів – хороших, гірких як полин чи шоколад, солодких чи терпких, нудких чи плинних – на фото ти усміхатимешся, там лишаться відлуння посмішок, щирості, ніжності. Радості бути отак, саме так…
Цокає годинник. «Помічаю за собою, шо почиинаю звикати до того що в мене є ТИ…»
Менше спати. Не впустити жодного шансу літати.
Жодної миті не прожити глухим до музики Всесвіту, яка має обличчя часу, неба, світла, долі, і зовсім ще юного літа…
04.06.2010
