Ви швидко повертайтеся додому,
Я жду вас. Жду. Як весен журавлі.
Ви в тих краях далеких й невідомих,
На просторах незнаної землі.
Вас кличуть дивним словом – «емігранти»,
Ви вже не тут, та й там вас ще нема,
А я вас, рідні, кликатиму в ранках,
Без вас я, мов билиночка, сама.
Листи вам надсилатиму щотижня,
Дзвінків чекати буду кожен день!
Матусю, в телеграмі мені вишли
Своїх чудових радісних пісень.
Ти, татку, не забудь передавати
В гостинцях своїх лагідних очей,
А я вас буду віддано чекати
На протязі усіх без вас ночей.
Не плачте, я вже виросла і знаю,
Що там ви не з бажання свого, ні!
Не думайте, що я вас проклинаю,
За те, що не дісталося мені.
Усі кордони зникнуть, мої рідні,
Усе життя своє підношу вам,
Де були б ви: В Парижі, Празі, Відні,
Й служили кров’ю й потом чужакам.
Онуки ваші будуть пам’ятати
Про те, що ви із нашої землі.
Рідненькі, повертайтеся до хати
З ключем, який понесли журавлі.
Не могла стримати сліз.Слава богу, що моїм онукам не прийшлося взнати, що таке, коли батьки повинні заради куска хліба називатися "емігрантами".
А це - Ваша душа, яка завжди поруч з батьками. Не втрималась, забираю вірш в обране.
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, дякую. Я теж хотіла цим віршем сказати, що я із дітьми емігрантів. Вірш не автобіографічний.