А ми такі з тобою схожі,
а ми неначе близнюки,
Я без порад твоїх не можу,
без товариської руки.
Нас часто плутають, буває,
хоч різні наші імена,
Я друга кращого не знаю,
для мене подруга одна.
Ми, може, є й не кровні сестри,
та чи важливо це для нас?
Усі мелодії оркестрів
нам дарував невпинний час.
Ми часто можемо мовчати,
або ж сміятися до сліз,
Й ніхто не може розгадати,
хто сміху привід нам приніс.
Ми разом в втіхах і печалях,
й читаєм фрази по устах.
Ми як одне – Марічка й Галя, -
єдина тінь у двох словах.
Ми чай з тобою випиваєм –
і це міцніше за коньяк,
І тільки ми з тобою знаєм,
сп’яніти можна з нього як?..
Про хлопців часто теревеним.
А що? Й вони про нас, мабуть.
Ми їхні погляди привернем,
вони в думках нас пронесуть.
Наш блиск в очах ніхто не знає,
про що там думається нам.
А я тобі пообіцяю,
що свою руку завжди дам.
І хоч розійдуться дороги,
і кожна житиме своїм,
Нам будуть рідними пороги,
які ведуть в дитинства дім.
І що там кажуть, нам начхати:
цінують дружбою жінки.
І тільки нам з тобою знати,
чому ми майже близнюки.
. 
)
наливає!
Микулино, добавляю. 
