Байки існують красномовні,
Що Буковинці є народ багатомовний
І так багато мов тих знають, що свою рідну забувають.
Забороняли нашу рідну мову
В імперіях коронованих знову й знову
Румуни палицями били
Щоб по-румунські говорили
А москалі нам шкіл побудували
Щоб ми російської навчали
Та я не проти різних мов
Але образливе є те,
Що ми усіх би поважали
Їх літератури восхваляли
А свою зовсім забували
Щось я не чув щоб хтось з імперіалістів
І полюбляв україністів.
Казали нам що це «мужицька»
І говорити нею не годиться.
От тільки Л. Кобилиця та Федькович
В свій час противились до цього
Хоч шанували вони Пушкіна, Лермонтова, і Толстого,
Та решті світу було байдуже до того
«Вот наш язык и красивее, и мелодичниее, и звучнее», -
Так говорілі шовіністи всё звучнее.
Поважати мови всі ми раді,
Коли і нашу рідну не залишать без поради.
Інакше «їнтернацьялізм» наш липово-духмяний
До скону віку поховає всіх нас просто в яму.
Щоб нас у світі поважали
Свого коріння треба нам триматись вдало
Бо як себе не поважаєш пане
Кому потрібен ти «хохол поганий»?
Назвіть мене націоналістом,
Буде Вам легше жить
Коли буде «ярлик» на Українцеві висіть.
Ковтаєте пігулки з телевізора і радіо заангажовані
І ярлики всім патріотам вішати готові Ви.
Бо як нема «коріння» кріпкого,
Що на Землі тримає міцно
То й мізків ніде взять, та хоч ти «трісни».
7.02.010
