Темрява мовчала разом з нами,
у кишені лист без зайвих слів.
Ти жив досі мертвими віршами
і чужі долоні вперто грів.
Осінь відібрала наше диво,
де пісні співались внікуди.
Я чинила надто нерадиво,
залишаючи навмисне ті сліди.
Ця зима любила мої очі
й дарувала мені нові почуття.
Мрій старих ніколи не лоскочу,
в них надійне бУло прикриття.
Давня подруга Весна-моя боржниця,
заплатила за нудьгу твоїм лицем.
Я б кричала,тільки все мовчиться,
знову пахне не цілющим чебрецем.
Наші друзі знов кудись зникають,
ми з тобою мовчки,як завжди.
Майже поруч падаємо з краю
під печаль небесної води.
Вже вікно останнє задрімало,
не згасає свідок - злий ліхтар.
Як мені тебе сьогодні мало-
це найгірша із небесних кар!
Не проси з тобою залишитись,
я не хочу чути дорікань...
Обіцяю в ніч на мрію снитись,
обіцяю без омріяних вагань.
Перший день весни лише з тобою,
мій маршрут вже кличе в ніч думок.
Повернусь сюди лише зимою,
якщо знову зробиш перший крок...
