Добрий день, шановне панство,
Дорога общино!
Говорить сьогодні буду
Про свою країну.
З рути м’яти і барвінку,
З верби та калини,
Серпиком, що з букви «Є»
У руках дитини.
Україно! Рідний краю!
«Ти для мене диво!»
За словами Симоненка:
«Горда і вродлива!»
Ти найкраща, найрідніша;
В тебе небо найчистіше,
Чорноземи найщедріші.
Твої люди наймиліші.
І історія твоя, земле, найсвятіша…
Все читаю, все вивчаю,
А ні букви, а ні титли,
Рідний батьку наш Тарасе,
Я не пропускаю.
Горджусь скіфами, трипіллям.
І Руссю великою,
Бо історія для мене
Не була безликою.
Нескоримість українців
Прославили козаки.
Січ вони возвеличили,
Степів вільні птахи.
В моєму ріднім Коломаці
Гетьмана обирали.
Шапки вгору підкидали
І казали: «Ми за волю!
Україні кращу долю!»
Богу дякую за те,
Що Кобзар родився
Й за поневолений народ
Всім щирим серцем заступився.
Революції шуміли,
Громадянські війни…
Геноцид, голодомор…,
Чи цього хотіли?
Та знайшлися люди добрі,
Подали надію. Голову свою поклали,
Все заради мрії.
П’ять століть про це
Йшла мова.
Дякуєм, хто вірить.
І тепер вже в незалежній
Державі живемо.
До землі вклонімося,
Сили наберімося.
А з історії багато чого научімося.
Я тому історії багато часу приділив,
Бо без неї, мудрі кажуть,
Не буде і майбутніх жнив.
Тому будем мріяти
Про щасливі терни,
Бо ми ж з вами – українці,
А в нас гарні гени!
Вірим також в те,
Що в нас вже не буде кризи.
Бо розумні у цей час
Скасували візи.
Не поїде за кордон
Ні один із наших.
Будем дома працювати,
Землю свою прославлять.
Налагодиться все в нас
Тільки, як збагнемо:
Україна – то народ,
А не лиш проблема!
Як всі станемо за одно
Зі світлою метою,
Буде цілісний народ
Й легкою ходою
В Європейському союзі,
Ми опинимося друзі.
Будем вірить, будем жити
Міцні знання здобувати
Щоб майбутнє України
Ми могли побудувати.
Ми – майже ровесники юної держави
І змінити все на краще
Маєм повне право!
Вірю у твоє майбутнє
Україно-ненько!
І землі своїй рідненькій
Кланяюсь низенько.
За увагу дякую я усім присутнім,
Хто так щиро вболіває за наше майбутнє!
