З чого мої в́ірші створені?
З чого плетуться слова?
З першого дня Творення
Зліплена моя душа...
Вірш́і, що ідуть від жаги,
Вірші, що виходять з дітьми,
Вірші, що малюють сніги
По скрижалях небесних пітьми.
Слова, що застрягли в сумлінні,
Слова, що вибухають раптово!
Слова, що як світло по тіні
Народжую знов від Любові.
Рефлексую крізь забрало повік,
Рефлексую крізь внутрішні звуки,
Рефлексую щоразу - навік,
Запускаючи в образи руки.
Засіваю собою весь світ,
Засіваю моря голубі,
Засіваю у себе твій плід
І виношую себе у собі.
Вириваю думки, як з полону,
Вириваю сутність, як сподвиг,
Вириваю з фантазії сонний
Та живий первозданний Подих.
Виколисую звуки свої усі,
Виколисую мрії аж до межі!
Виколисую в травах, в росі
Візерунки своєї душі.
Вичакловую їх із багаття,
Вичакловую їх із зорі,
Вичакловую з подолу древнього плаття
І з польоту крила угорі.
Перероджую їх із плачу,
Перероджую їх із стіни,
Перероджую і ... Лечу,
Торкаючись Сонця струни...
І вірші мої зникають в пісок,
І вірші зникають, як нікого нема,
І вірші, як постріл собі у висок!
Бо без тебе, я знову - німа....
Це Вам уклінчик.
