Прокидається прибій,
Ранок Сонце підіймає,
Крони повні жвавих дій.
Ті краї зими не знають.
Гарна, юна, мов весна,
Сни рожеві проводжає.
З ранку – мрійниця вона,
Та сьогодні споминає.
День за днем пиріг складають,
Додають смаку в життя.
Є веселі, світлом грають,
Є важкі, мов каяття.
Давить, що пульката Жаба
Зазіхала на красу.
Миша, вже беззуба баба,
Грала в забавку пусту.
Рак – відлюдник діяв гідно,
Ластівка доклала крил.
Двоє поралися плідно –
Щоб додать красі вітрил…
Легко спогади злітають –
Рідний голос знову тут,
Їй увагу приділяє
Принц, ніхто йому не суд.
- Ранок добрий для дружини?
Не порушив спокій твій?
Політав, завів пружину –
В силі кожен орган мій!
Для мужчини фіззарядка –
Це здоров'я і престиж.
Якщо м'язи не в порядку,
Чи далеко залетиш?
- Все в житті ти розумієш,
Бачиш суть і глибину,
Марнослів'ям не хворієш –
Бог створив таку одну!
А тепер дозволь про плани.
Що смієшся? Це не жарт.
Снідать будем на поляні,
Вже стоїть там мій штандарт.
Вибач, час туди летіти,
Розібратися з меню,
Все красиво розмістити,
Дров додати до вогню…
«Заклопотаний він дуже,
Дрова в нього в голові…
Мажордомом став мій друже?...
Ой, гряде сюрприз! Чи ні?»
Так Дюймовочка гадала,
Та недовго. Добра з рис –
Зайве в голову не брала:
«А! Сюрприз від слова « Приз!»
Добрий видався сніданок:
На початку був нектар.
Вповні помістився ранок
В ці краплини – справжній дар!
Зміна страв – пилок в малині,
Саме зараз – не в обід.
Далі - свіжий сік в графині –
Від Метелика привіт.
Потім – пелюстки ромашки
І з тичинок мармелад.
Обійшлось без манки – кашки,
Був молочний шоколад.
Кожен Їжу споживає,
Знає кожен про закон:
Спершу апетит гуляє,
А наївся, кличе сон.
І предмети і персони
Поважають цей закон –
Позникали звуки, дзвони,
Тиша захопила трон.
Післясмак мовчати любить,
Цим впливає на думки,
Так, що ті дорогу гублять,
Не шикуються в рядки.
Хаос. Правильна основа.
І Принцеса про сюрприз
Нагадала собі знову:
- Нумо, Принце, поділись!
-Щось тут можна приховати?!
Тільки згаяти свій час.
Боже збав перебувати
Під рентгеном раз у раз!
Ось, даю тобі дзвіночок,
На, дзвони, давай сигнал!
Вже звільнитися я хочу,
Бо емоцій тисне вал.
А Дюймовочка раденька,
У дзвіночок « дзинь-дзинь-дзинь»,
Та мелодія легенька
Розсуває стрій гардин.
Перед очі виникає
Прецікавий агрегат:
Лампочки вогнями грають,
Різних кнопок цілий ряд.
У Принцеси круглі очі,
Рот відкрився дуже щось –
Образ подиву дівочий.
Принц промовив жестом: «Ось».
І тихцем собі продовжив
Зубочистку від кутюр
Муштрувать, лиш зауважив:
« Я прошу, без авантюр».
Діяти пора настала.
У Дюймовочки лице
Відійшло, на місце стало,
Зголосилася на все.
Ближче підійшла. Цікавість
Засвітилася в очах.
В справу тонкощі закрались,
Не попреш в таких речах.
- Ти, напевно, фібрілятор,
Чи інакше тебе звуть?
Та, нехай вже – «калькулятор»,
Як вмикати? Добрим будь!
-Ввімкнений. І все я чую.
Мій конструктор – голова!
Як здійснить бажання знаю,
Що вже там якісь слова.
- Можеш будь-яке бажання?!
Той сказав: - Ну, майже так.
Не прибічник я повчання,
То послухай вже хоч як.
За все те, що набажаєш,
Ти сама відповіси,
Як в житті – напевно, знаєш –
Що посієш, те з' їси.
- Непоганий знаю спосіб,
Як почати нам процес:
Сотвори сидіння засіб.
Нам, Принцесам зручність – все.
Крісло справжнє виникає,
Як з туману добрий гість.
Тіло в нього погрузає
Сантиметрів так на шість.
- А тепер підуть бажання,
Те – розминочка була.
Зникли всі мої вагання,:
Так! Твої слова – діла.
Муки роздумів відбились
У Принцеси на чолі:
«В скруті раптом опинилась:
Забажати що мені?
Все потрібне ніби маю:
Ось – палац, не просто дім,
Крила є, будь-де літаю
Без обмежень і без стін.
Чоловік мій – справжнє щастя,
Діти будуть – дайте строк,
В стороні десь там напасті…
Ось – завдання, ось – урок!
А! Знайшла! Пиріг в минулім,
Що складається із днів.
Розв'яжу великі гулі
Дум важких. Хто б не хотів?»
- Прошу, ти зроби, хай знову
З Джентльменом стрінусь я
Акуратно! Щоб нервово
Не закінчив він життя.
Сталось так, як захотіла:
Опинилась край житла
Їй відомого жуїра.
Бути з ним могла сім'я.
Жук, якраз сидів на гілці.
Лапки, роги звісив він.
Без сусідки, наодинці.
Кислий вид обличчя звів.
- Жук! Побачити Вас рада!
Не впізнала спершу Вас.
Що, невже сумна декада?
Не танцюється щось вальс?
- Вже пройшло немало часу,
Як прощання відбулось.
Я з тих пір не маю спасу,
Все із совістю борюсь.
Ні! Собі я не пробачу:
Проміняв я вас на тих,
Хто без шиї. Досі бачу
Весь той гурт – ковбасний цех!
Ви – шляхетність, Ви – манери,
Ви прозора і струнка.
Настраждався я без міри.
Ох! Пробачте Ви жука.
- Жук! На Вас не ображаюсь,
Ви чудовий кавалер.
Я спасіння пам'ятаю,
Ви – пілотів піонер!
Таїна тепер Вам в вуха,
Розповім про чудо – сни:
Ваша гусінь – малоруха
Лиш чекає до весни.
В травні кокони скидає,
Виривається в політ.
Може знову запалають
В серці Вашому вогні.
Адже в них такі фігури –
Оси заздрять, бджоли – теж.
Наше відомство культури
Це підтвердило. Авжеж.
- Дуже вдячний за дарунок!
Інформація – бальзам.
Є, нарешті, порятунок
Для моїх душевних ран!
Жук помчав. В душі Принцеси
Розпустився райський сад:
«Як наладжені процеси,
То вертаюсь я назад».
Декорація змінилась,
І Дюймовочка за раз
В своїм кріслі опинилась.
Щось бажати знову час.
На кону одне бажання,
Та тверде, немов граніт:
«Про мої переживання
Має знати цілий світ!»
Принц холодним душем влився:
«Ти зазнала дивних змін:
Погляд сяйвом освітився,
В мареві париш, мов Джин».
«Тут не тільки кілограми,
Колір крові іншим став -
Голубою стала гама»
Агрегат таке сказав.
Аж Дюймовочка спитала:
«Що тут коїться? Це шок!
Кров свій колір поміняла
Без паління цигарок?»
- Цигарки – ядуча сажа,
Проща світло нам несе.
Кожен сам себе замаже,
Чи очистить. Ось і все.
- Ох! Розумна ти машина,
А продовжить можу я?
Є іще один мужчина,
Бути з ним могла сім'я.
Кріт. Його би навістила.
Якщо чесно, бідний він:
Десь там в надрах, без світла,
Не очікуючи змін.
Я б йому подарувала
Окуляри – суперклас.
Раз на рік щоб одягав їх,
Бачив світ не гірше нас.
Потім щоб ховав в шухляду
Споминав би цілий рік
Небеса, ліси, левади,
Посміхався б як не кріт.
- Ти озвучила бажання?
Я озвучу результат:
«Ось, готово! Планування
Все прискорило в стократ».
- Як же так? Я тут, на місці,
Не лечу туди – назад?
- Це хіба погані вісті,
Я ж розумний агрегат.
- Ти підвищився у класі,
Певно, зможу щось і я.
Наостанок у запасі –
Для жінок. Ми всі – рідня.
Викладаю перший принцип.
Агрегат! Давай зв'язок!
Мова йде про наших принців,
Я цей вивчила урок.
Принців тьма. Вони рояться,
Хоч Меладзе і співав.
Тут важливо не боятись
І не треба зілля, трав.
Принц шукає тепле серце,
Ніжну душу. Взагалі,
Дуже легко він ведеться,
Якщо правильні вогні.
А прийшов він в ваше серце,
Дуже раджу, не біжіть
Закривати щільно дверці –
Струмінь свіжий залишіть.
І тоді вже Доля зложить
І сім ю, і всі діла.
Грошей дасть і допоможе,
Як Дюймовочці дала.
- Кажеш, принців є багато?
А така, як ти – одна?!
І нема з ким порівняти,
І не випити до дна?!
- Принце мій! Ти теж нівроку
Найсолодша із хвилин,
Як зробила «вибір року»
З-поміж всіх ти є один!
Дуже вражена: дарунок
Вийшов справді, «хоч куди»!
Ніби долі поцілунок,
Пам’ятатиму завжди.
Де штукенцію надибав?
В магазині не знайдеш;
Інтернет подібну «рибу»
Не впіймав би, мабуть, теж.
- Згоден, в цьому «павутинні»
Серед краму згубиш слід.
Люд загруз в цім баговинні,
Хтось же з цього має хліб.
Але цей предмет-інакше:
Він живий, неначе плід,
Та загал сказав би радше:
«Це байкар складає звіт».
- Може, комусь це – дурниці,
Та мені байки – бальзам,
Відпочинок, вечорниці.
Гірше – правдоньки казан.
- Все сама невдовзі взнаєш,
Досвід краще, ніж слова.
Мою думку поділяєш?!
Молодець! Лечу знова.
Чоловік «знова» в турботах,
Наодинці вкотре я
Краще вже важка робота,
Ніж безвітря на морях.
Це минулого картини.
В собі зміни час несе -
Зараз можу до «машини»
Я звернутись, ось і все!
Повернулась, здивувалась:
Агрегат безслідно щез.
Повні очі сліз набралось
« З подарунком я, чи – без?!»
- З подарунком! Нащо плачеш?
Невидимкою я став.
На ставку мене побачиш.
Сум твій зайвий, без підстав.
Сльози хід призупинили –
Для вологи буде час
Смуток-пил з обличчя вмили,
Знову радощі – до нас!
Там де радощі, там крила
Тріпотять. І вже летить!
Та мерщій! Велика сила –
Нетерплячка. Ох, кортить!
Струмінь свіжий справу знає,
Остудив Принцесу, зміг.
Думка в неї виринає:
«Термін де? За ким цей біг?!»
Зупинилася, повисла.
Очі лиш туди-назад
Вкрай повільно. Ненавмисно
В горизонт і далі – за.
Простір – вшир, оце картина!
Гальмування… і за мить
Мозок – ця гучна машина
У глухім куті стоїть.
І вже думати не треба:
Світ відкритий і ясний…
Добре! Ніби пам’ять з неба
Скарб-архів відкрила свій.
Якось так воно вже сталось,
Що Принцеса до ставка
Без зусилля, вмить дісталась
Сила думки ось така!
Світ до неї повернувся,
Відчуття звичайні знов:
До води зір доторкнувся,
Слух вловив пташиних мов.
«Ось ставок, сюди на зустріч
Я, скажімо так, прийшла.
Час явив цікавий устрій:
За півдня життя пройшла.
Ще й з’явилася раніше,
Агрегата щось нема.
Я сховаюсь як скоріше,
Гра у піжмурки трива.»
До води, і-за каміння,
Очі – зовні, на чату.
«Проявила справжнє вміння:
Вся місцевість на виду»,
Та натішитись не встигла,
Чує – щось там хлюпотить –
З-під води з`явилось тіло
І очима блискотить.
- Я вже майже зачекався,
Ну нарешті, ось і ти –
Голос кваканням озвався
Певно, плутала сліди.
Бачу, зовсім не злякалась,
Як не дивно це звучить,
- Повно вражень я набралась
За сьогодні – страх мовчить.
А питаннячка з`явились.
Основне із них: «Коли
З вами ми договорились,
Щоби я прийшла сюди!?»
Ось іще одне: «А хто Ви?»
Далі: «Взнати як змогли?!»
Стоп, стоп, стоп! Знайомі брови!
Певно, бачились вже ми?
Можна в профіль? Та, ви – жаба!
- Я не жаба, я – Ропуш.
Домисли розвіять аби,
Я жених твій, та не муж.
Втім, минулого сторінка,
Вже її перегорнув.
Весь свій шлях, до порошинки,
Я на користь повернув…
Зустріч я тобі призначив,
я і є той агрегат.
Може, дещо напартачив,
Вибачай за маскарад.
«Перевтілився» відразу,
Знову в голосі метал
Видає коротку фразу:
«Головний момент настав»…
- Я готовий, що волієш?
Робим що? Куди летим?
Ти мовчиш? Не розумієш?
А мені як бути з цим?
-Та, заждуть мої бажання,
Ще нас мрія понесе,
Зараз маю надзавдання:
Знать про тебе геть усе!
- Хочеш? Можу про начала?
Від початку до кінця;
Можу, щоби прозвучала
Суть в третину олівця.
-Звісно, суть, але спочатку,
Я ж принцеса, пам’ятай!
І в веселому порядку,
Твоя ласка, починай.
- Суть спочатку?... Ти – втікачка!
Якби бачила себе!
Лопотіла, ніби качка,
Наздогнав би хто тебе?!
Я хотів! Я силкувався!
Геть перетинки порвав
Так «награвся», «накупався»,
Аж знесилений упав.
В прибережному намулі
Знепритомнілий лежав.
Скільки часу так минуло,
Був би поруч хто, спитав.
Тілом виліз я з болота,
Та життя лишилось там,
Світ погас, все – неохот
І не втішать десять мам.
День за днем життя минало,
Я без зайвих рухів плив,
Гайними думки ставали,
Так зв’язок з минулим сплив.
Все пішло, ні краплі жалю,
Страх не витримав і втік.
Добре стан той пам’ятаю:
Став порожнім, та не зник!
Світ спочатку здивувався,
Втім, роботу оцінив.
Врешті-решт пристосувався -
В мене він себе пустив.
- Тобто, в тобі світ вмістився?
Все громаддя?!.. Але як?!
Потім… він все ж залишився:
Ось – ставок, ось – в полі мак.
Певно, він зайшов і вийшов
Не цілком, лишив-бо грам.
Ми десь так повітрям дишим:
Є воно то тут, то там.
- Вміє в краплю світ зібратись.
Стати краплею води
Можна, щоб переконатись
В цім самій. Хотіла б ти?
- Теж мені – велика хитрість!
Я сльозою стану вмить.
Це – моя природна спритність.
Хочеш, можу проявить?
Та допоки це питання
Формувалось в жирний знак,
Агрегат зробив вмикання –
Став краплиною. «Ось так!»
Та й висить собі в повітрі
Врівень з поглядом як раз,
У мінливих барвах – світлі
Без надуманих прикрас.
- Згодна я – висиш красиво
Подарунком від небес.
Трохи згодом попросила:
Можна, дмухну я тебе?»
- Чом би й ні, як для забави?
Вдих чим глибший і давай!
Та при цьому щоби трави
Не злягли, ти міру знай.
Всю себе в дуття поклала
Очі збільшились в стократ,
Жили, ніби струни стали,
Відсахнулась аж назад.
Навіть і не ворухнулась,
Заіскрилась тільки вся
Крапля, ніби посміхнулась:
«Щиро ваша до кінця.»
- Так! Цікаве спілкування:
Ніби дмухала тебе
(привід є для замішання),
А відкинуло мене!
Агрегат вернувся в «тіло».
- Розсмішила ти мене.
Це в житті – звичайне діло –
Ніби – ти, а то – тебе!
- Добре! Ти ж-бо «залізяччя»,
А з такого що спитать?
Відвернулись ми, одначе,
Я б хотіла краще знать:
З краплі висновок для мене
Мав би витекти який?
Не збагну. Я ще «зелена».
Сам не скажеш, брате мій?
- Та ще словом зрозумілим,
Ніби мовила сама?..
Що ж, це – спроба бути вмілим
Лиш би користь в тім знайшла.
«Крапля світ відображає» -
Знають всі про це давно,
Та у цьому всяк вбача
Тільки дзеркало одно.
Відбиває і вміщає –
Я засвідчую, бо був
У середині… Вражає
Скільки знань про світ здобув.
Стати точкою дрібною
Здатен кожний із світів.
Точка – брунька, у якої
В серці квітка від богів.
Тільки в крихту проникаєш,
Розгорнути можеш світ,
А зворотнє вибираєш,
То й згортаєш все, як слід.
Крапля – образ підходящий,
Унаочнення зразок.
Тут абищо є годящим:
Від ядра і до зірок.
Бездоганному закону
Підчиняється усе.
Хто освоїв, той корону
Надягає і несе!
- Світом правити корону?!
- Слово «правити» - не те,
«Рівно правити» - без скону,
Рівним зі всіма, будь-де.
Підійшла і по залізу
Стала пальчиком вести:
- В «заборону», мабуть, лізу,
Хочу вміти все, як ти.
- Неминуче це бажання.
Всіх очікує воно,
Та в очах твоїх вагання,
Ледь не плачеш, ти чого?
- Як чого?! А заплатити?!
Мусив ти віддати все,
Сам казав. Я загубити
Маю Принца! Зваж на це!
- Теж мені ве-ли-ка трудність!
«Назавжди» тебе втрачав,
Та як тільки світу мудрість
Осягнув, то й поруч став.
- Що, мене ти все ще любиш?-
Якось вирвалось само –
І що далі діять будеш?..
Чи не будеш?..Все одно
«Все одно» - сказала гоже.
Для любові зайвий план.
Лиш вона звільнити може.
Власність! Власність – ось капкан!
«Не любити, володіти!»
Ось в болоті з чим застряг,
Та хотілось дуже жити!-
В цім причина всіх звитяг.
Можу вільно дарувати
Я себе тобі в віках
І нігич не буду мати
Бездоганно! Це – не жах.
- Ні, не жах! Бо всім відразу
Можна бути завше, скрізь –
Лиш з двотисячного разу
Підкорив і я цю «вись»!
Це вже Принц на вищій ноті
Стрімко в х дует влетів.
Відчайдуха, весь в турботі –
Запізнитись не хотів.
- Дуже вчасно повернувся
І завдання цим спростив –
Діалог наш затягнувся,
Риску добре ти підвів.
Так сказав і «розчинився»
В синім небі агрегат.
Згодом там же проявився
Для Принцеси букворяд:
«Принц в природі учиняє
Кругообіг, як і всі
І нікуди не зникає,
Клич, він жде тебе завсід».
Усміхнулась. Чоловіка
Захотілось пригорнуть.
Принц сказав: «Тепер до віку
Ми вже разом. В добру путь!»
ID:
162262
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 21.12.2009 18:55:28
© дата внесення змiн: 21.12.2009 18:55:28
автор: казкар
Вкажіть причину вашої скарги
|
