Як на вітрилах мрій летять роки
І час відсмикує життя сторінки
Відходять в вічність,дорогі батьки
Мережать їх стежки,сині барвінки
У стіп могили в мами стоїмо
Глуха нам тиша серце розриває
І квітки в сльозах Мамо!Мовчазно
Розлуки смуток душу огортає.
Не вийде ненька більше на поріг
Дітей своїх і внуків зустрічати
Лиш хата,споконвічний оберіг,
Де пахло хлібом,нас вгощала мати.
А яблуня старенька у саду
Під білим квітом тихо гомоніла
Ви діти,в неоплаченім боргу
Мама дала життя і світ відкрила
Вросла у землю мамина любов
Вічним життям розквітлої калини
Стократний зов,благальних молитов
Впокоренний Творцем в ім’я людини!
