Найліпший натюрморт в уяві мами:
Боровики у кошичку з лози.
Моя матуся виросла з лісами.
Вона сама садила ті ліси!
Немає тих, кого чекали вдома –
Заховані в землі чужих країн…
Відновлювали сироти і вдови
Своє життя на хаосі руїн.
І повставали хати і заводи.
Хто народився під гарматний рев,
Вже розбирали літери… А згодом
Дійшла, нарешті, черга до дерев.
На лишаях фашистської навали,
На згарищах, на білім пустирі
Жінки корчі на дрова корчували,
І щось мале садили школярі.
Попідростали крихітки-сосонки,
За рядом ряд – зелені їжачки,
А ось тепер – вони такі високі,
Стрункі, смолисті стовбури-свічки!
Синіють в улоговинах чорниці,
Піщані дюни бавить сон-трава…
Хто приїздить сюди на електричці,
І справді вірить: пуща вікова.
На карті – незначна зелена пляма:
Те королівство сосен і осик...
Моя матуся виросла з лісами.
ЇЇ онуки їздять в ці ліси.
P.S. Це - не наші ліси, але маємо що маємо: сфотографувати племінницю в лісі так само важко, як дике звірятко. Оце тільки в Карпатах вловила.
Оценка поэта: 5 Чудовий вірш!Читаючи його, згадала, як у дитинстві ходила з батьками до лісу (під Ніжином),і там бачила багато-багато маленьких сосонок,посаджених лісниками.Це було прекрасно!Вони були ,наче діти,беззахисні,зворушливі...Дякую за вірш, беру в обране
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, маленькі сосонки - наче зелені звірятка, зворушливі і кумедні. Під Києвом є такі, як їх називають лісники, "школки", і приятель інколи пропонує: "Ходімо, подивимося на майбутнє?" Мені дуже приємно, що Вам сподобався мій вірш
Оценка поэта: 5 І скільки всього могли зробити і бабуні, і малі школярики. Сумно і соромно за сучасних українців: і чоловіки живі, і свободи начебто більше, а от такого всенародного прагнення до відродження немає.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оценка поэта: 5 Хто пройшов ті важкі повоєнні роки, той не стане скиглити або впадати в депресію. Раніше всі знали життєдайне слово "ТРЕБА".
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оце правильно, Тетяно! Ну, може і поскиглить трохи, і в депресію інколи впаде, але не це - їхня суть. Я сама дивуюся мамі: коли все добре, вона може і повередувати, а от тільки якесь лихо - забуває про всі хвороби і кидається владнати ситуацію, не чекаючи, поки хтось молодший і жвавіший щось зробить. І слово ТРЕБА - дійсно життєдайне.
Оценка поэта: 5 Дуже душевно!
Спасибі всім. І хто воював, захищаючи свій народ, і хто після войні відновлював зруйноване. Дай Бог тим, хто живий, здоров'я, а хто пішов від нас - світла пам'ять
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Для когось, можливо, це - пафос, але ж це - життя. Хотілося б іще душевніше - це ж про маму!
Вроде бы - та же 
