***
Плач, Україно, плач, твої диванні діти,
виваливши язики, немов шакали,
готові гризти одне одного до дрібних кісточок, до фаланги,
насолоджуючись у вишуканості образ.
Плач, Україно, плач, твої захисники
випльовують землю, сочаться сукровицею,
лежать у багнюці та нижче — в могилах.
Це все твої діти, мамо.
Хто тобі з них дорожчий?
Ти стоїш із голими литками у їхній крові.
А в затишку твої діти,
виваливши язики, готові гризти і мертвих, і живих, і ненароджених —
і голоду не треба!
А марсіанин спостерігає і міркує:
«В Україні закінчилася війна?
В Україні не закінчилася війна».
Не плач, моя Батьківщино. Витри сльози благенькою хусткою,
яка у тебе ще залишилася. І з ким тобі зимувати?
Так і є. Важка Доля УКраїни споконвіку. Та ми є й будемо. Ми міцні волею, непомірною силою жити і перемогати. В серці ми добрі, довірчиві за що страдаємо. Нами керували й керують чужі, нами обрані люди. Що маєте, тей маєте.
Важко. Треба не розбрат, а єднатися. 1.Проти ворога. 2.За відбудову. І любити одне одного. Кожного дня кажу собі: "З вірою в Україну". Терпіння й витримки. А коли на рівні соцмереж і побуту гризня... то як же тоді на "нулі"? Заради цих чоловіків, хто на фронті, треба міцне суспільство. Дякую.
Сильно! 
Дякую!
