|
( з циклу «ЖИТТЯ, ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО, ГІРЛЯНДИ»)
............................................................................................................
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
...................................
МАРІЯ-ЖУАУ
...................................
Лише у вісімнадцять років дівчина довідалася, що батько Жозе їй не рідний, а тому його рідний молодший брат Луїш, тобто людина, яку вона все своє життя вважала найближчим родичем, мав повне право посватати дівчину.
Все сталося одразу. В одну мить карти були відкриті і вибору не було — дядько перестає ним бути, бо виявляється, що він зовсім для Жуау не дядько. Жорстоке життя, в якому ламається юна психологічна стабільність, бо чоловічі гормони почали брати верх над розумом.
Одружилися. Зжилися. Чи любили? Може й так. Бо ж бив, а значить — «любив». Таким був тогочасний вимір почуттів.
Жалілася матері, а що та могла? Родичі ж. Брат чоловіків. Куди ж дітися? І так роками. І при дітях.
Після повернення з Парижу ( сорок років відпрацювала консьєржкою) зажила з чоловіком на півночі Португалії в той час, як батьки проживали в центральній частині країни, а це добрих чотириста кілометрів, тому бачилися рідко. Але часто телефонували одні одним.
Діти подружжя залишилися у Франції. Там і онуки вже народилися.
Марія-Жуау, якщо перекласти на українську мову, то це Марія-Іван. В Португалії, з давніх давен, майже всім дітям давали імена як жіночої так і чоловічої статі.
Наприклад, хлопця могли назвати Марія-Мануел чи Жуау-Марія.
А от дівчатам, окрім імені Марія, яке було, та ще й досі є основним, бо надавалося із вдячності португальців за обрану Фатімську землю для об'явлення Божої Матері, давали ще інше ім'я, яке б відрізняло всіх Марій поміж себе. Наприклад могло бути Марія-Жозе ( Марія-Йосип), чи Марія-Жуау...
Отож, вже в літах Марія-Жуау, чоловік-тиран якої нещодавно повернувся з лікарні і якому діагностували хворобу Альцгеймера, зателефонувала матері, як це робила кожного дня, переймаючись здоров'ям та загальним станом батьків і вислухала материнські скарги на молодшу сестру та братову дружину. Пообіцяла поговорити з ними обома. Але ж толку... Вже і говорила, і пояснювала...
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
...........................................
МАРІЯ-ЕМІЛІЯ
................................
Батьки її любили більше за двох інших дітей. Гостра на язик, самовпевнена, різка та егоїстична до чужих, але «уважна» і улеслива до матері та батька, хитра Міла була чудовою актрисою домашнього театру.
Це батькам дуже імпонувало. Мотивували тим, що така дівчина, як їх донечка, в цьому житті не пропаде.
Як і старша сестра та молодший брат дівчина не хотіла здобувати освіту, а тому, по закінченні школи, теж почала працювати консьєржкою.
Приїжджаючи у відпустку на батьківщину, час від часу забирала батьків до себе. Але тільки на пару днів, щоб не втомлювати себе.
Та й батьки шанували час доньки, відведений на відпочинок.
Ото приїде вона з Парижу, а батькові чи матері потрібно на консультацію до лікаря, то вони й просять сусідку, аби та з ними поїхала. А коли жінка запитувала, чого з ними не їде донька, то відповідали, що «...Вона ж у відпустку приїхала! Невже не розумієш?»
Або приїхала якось вона до батьків в гості. Вийшла з машини, а її перестріла сусідка тай повела розмову про батьків, котрі вже в такому віці, що потребують уваги та опіки не лише раз в тиждень від робітниці, а кожного дня та все частіше і, бажано, від дітей.
На що та голосно розсміялася та випалила.
— Та якої їм треба опіки? Вони вже старі. Скоро повмирають. А в будинок для літніх людей йти не хочуть, бо кажуть, що дім для «безпритульних тварин» то не для них. То хай собі живуть, як хочуть.
Сліпа батьківська любов... і нерозуміння життя. Вони, наче та спіраль — нині комусь закрутиш, завтра те саме розкрутиш для себе...
Цього тижня Марія-Емілія пообіцяла матері приїхати, щоби допомогти з оздобленням ялинки. Тим більше, що вже все підготовлене, лише почепити гірлянди та іграшки. Але власні справи та клопоти відсунули, на далеко задній план, потреби батьків. У неї відпустка і їй потрібно свою хату причепурити.
Задзвонив мобільний.
«Відповідати чи ні?» — подумала Міла і промовила атакуючи.
— Алло! Мамо, я ж вже тобі казала, що не зможу приїхати, бо маю роботу. Прийде твоя робітниця і прикрасить ту ялинку. Ну скільки там тої роботи? Все. Бувай.
Дона Фернанда навіть не встигла вставити бодай слово, як голос доньки замовк, а разом із ним і телефон.
( далі буде )
фото з нету
ID:
1000922
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 15.12.2023 23:29:30
© дата внесення змiн: 15.12.2023 23:29:30
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
